Лексема срібло в поетиці О.Стефановича

Ярость вітру весняна,

Коли вибухами срібла

Захлинулась вишина! [9, 172]

Конотативна сема свіжості у смисловій структурі слова срібний ускладнюється у вирішенні нового поетичного завдання, що полягає в об’єднанні стихій космосу – небесного (вишини) й земного (ріки) – та подачі авторської візії його безмежжя:

О, любо тобі [сонце – Л.Д.]

Любить їх по купелі в хвилях, –

Із срібних обіймів

У злотні обійми приймать [9, 49].

Ключове слово срібло та похідні від нього, визначаючи одну з найважливіших стильових парадигм О.Стефановича, втягують у своє смислове поле й оказіональні утворення. Вислів (як) срібно скрізь надає базовій ознаці екстенсивного розвитку: поет ніби дистанціюється від образної назви предмета – срібного снігу, місяця, зимових візерунків на замерзлій шибці, ріки – і прикладає цю властивість до всього світу. Іменник срібло та слова цього семантично-образного поля автор уживає для вираження не лише зорових, але й звукових властивостей. При цьому він відштовхується від узвичаєного в мовленні переносного значення, що втілює “мелодійність, дзвінкість, чистоту (звуку, голосу, сміху і т.ін.)” [8, ІХ, 619]. Невипадковою є ця асоціація у вірші “Музúки”, де срібло стає втіленням самої музики:

Скрипка співом, срібним співом залилась […]

Співи сріблом ллють на вулицю з горба […] [9, 231]

Просто в душу срібний спів мені пливе! […]

Скрипка сріблом ллє […] [9, 232]

Та автор не зупиняється на рівні загальновживаного, а поетично перетворює усталені мовні моделі, вдаючись, зокрема, до персоніфікації срібного співу:

Ой зрадів, забився срібний мені птах,

Ой, мигтить мені, мигтить мені в очах! [9, 232]

Радісні емоції, які пов’язувалися із зоровим сприйняттям, із святковим сяйвом, блиском срібла, переносяться і на звучання. Конотація радості, відчуття чогось приємного, світлого у слові срібний настільки стійка, настільки вросла в семантику слова, що українські лексикографи, на відміну від російських, подають її навіть як окремий лексико-семантичний варіант із позначкою перен. із посиланням на О.Гончара – срібні сни [8, 621].

Зі сплеском позитивних емоцій найбільше пов’язаний у О.Стефановича у його річному циклі поезій прихід весни. У вірші “Небеса в воду…” метафори, що своїм підґрунтям мають метонімічний перенос і виконують у тексті роль гіперболи, не лише по-особливому підкреслюють надмір щасливих почувань від пробудження природи, але й передають особливість звучання лебединого співу:

Небеса в воді – в синім неводі…