Лексема срібло в поетиці О.Стефановича

Як зазначалося вище, за сріблом усталилися асоціації із холодом снігів, а за золотом – із сонцем, теплом його проміння: це співвіднесення не випадкове, а глибоко вкорінене у свідомості мовців, оскільки його джерелом є язичницькі міфологічні уявлення наших предків:

Скоро зносиш свою пишноту,

Замість пурпуру вдягнеш мармур,

Вдягнеш срібло замість злота –

Тож цвіти не надармо [9, 59].Та ж смислова поляризація, що й у розглянутому вище тексті, оформлена тут у дещо інший спосіб: не два синонімічні елементи в єдності (однорідності) протистоять іншим, а кожен з двох синонімів утворює свою антонімічну пару. Треба зважити на те, що у фігурах синонімізації та антонімізації тут виступають конкретні іменники, що у мовній системі неможливе. Та в поезії, ставши образами і набувши тим самим якісно-оцінного значення, вони отримують здатність виражати і спільні поняття, і протилежні вияви якості, властивості, стану предметів. Схему антонімічних відношень між цими метафорично вжитими словами та концептами, позначеними за допомогою сполук, можна подати так:

Пурпур – мармур

Злото – срібло

Червоний колір – білий колір

Сонячне сяйво – сніг

Тепло – холод.

Підсвідоме об’єднання автором пурпуру й золота в одному ряді цілком закономірне: адже, за словами Т.Зуєвої, “золотий колір відокремився від поняття про червоний. Спільне для них – ідея народження; для червоного – тварин і людини, для золотого (сонцеподібного) – землі” [2, 28]. Безпосередньо білий колір контрастує лише з чорним і аж ніяк не з червоним, та коли зважити, щó саме вони символізують у народному світогляді (червоний – життя, а білий – смерть), стає зрозумілим їх протиставлення у цьому вірші.

В О.Стефановича особливо підсилюється сема холоду, потенційно присутня в значенні слова срібло, його синонімом лід:

Вже місяць холодний такий,

Мов цілий – із срібла і льоду [9, 31].

Поет будує синкретичну індивідуальну метафору, до складу якої входить слово срібний, і при змалюванні конкретних реалій, передаючи в одному словосполученні і блиск та сяйво срібла на склі, і химерність рослинних візерунків у людській уяві:

Ким це намальовано

На вікнах срібний сад [9, 32].

Зорові метафори, поєднуючи барви срібла і блакиті, передають природну, прозору гармонію кольорів і транспонують у текст експресію піднесеності, святковості, урочистості. Мотив єдності високої блакиті й срібла розвивається в тексті, стаючи його нервом:

Як окрилено окріпла