Лексема срібло в поетиці О.Стефановича

Та місяць сріблом оплива… [9, 22]

А місяць став і світить, як найнявся, –

Тече вогнем, спадає, як роса…

Він через те так важко й піднімався,

Що стільки срібла ніс у небеса.

Вгорі горить, палає світлоликий,

Внизу гудуть, видзвонюють стави –

І ніч пливе під п’яную музику,

Облита сріблом з ніг до голови [9, 36]

Контраст урочистого, піднесеного зі згрубілим, зумисне приземленим в останніх рядках лише загострює бажаний високий поетичний ефект.

Наведені метафори є семантично надскладними, вони утворюються в кілька етапів смислових перетворень. Перший етап став для мовної практики вже звичним: мовці створюють вислови, суб’єкти яких світло, сяйво поєднуються з предикатами, відображально “чужими”, тобто такими, що в прямих значеннях “приписані” іншим класам суб’єктів. Ці предикати “рекрутуються” із функціонально-відбражальних груп дієслів, пов’язаних із іменами, які позначають рідину в певному агрегатному стані [1, 165]: світлом сплива, облита світлом з ніг до голови. Наступний етап створення образу – метонімізація: метал перебирає на себе риси світла та блиску, що від нього виходять. Ці прийоми забезпечують наведеним метафорам-загадкам певну уречевленість, предметність.Образ срібного місяця О.Стефановичем утілюється ще в іншій формі – через відрив ознаки, реальної чи метафорично осмисленої, від предмета. В такий спосіб утворюється сполука абстрактного іменника з прикметником, що вказує на колір предмета (місяця). Загалом у поезії початку ХХ ст. таких тропів порівяно мало [5, 89-90], і отже, О.Стефанович виступає тут як новатор. Ці метафори метонімічного змісту у нього яскраво індивідуальні, властиві тільки йому:

Виходить місяць – знає, бачить,

Що час на срібну варту [9, 227].

Місяць озеро гладить, голубить,

Місяць з озером срібний взяв шлюб [9, 230].

Усім подібним метафорам з ключовим словом-“обранцем” місяць та супроводжуючою його срібно-білою колористикою притаманний високий експресивний потенціал. Його природу цікаво розкриває Т.Ковалевська: “…відтінкова парадигма білого кольору, – говорить вона, – через асоціативні зв’язки з такими поняттями, як давнина, коштовність, врода” та завдяки експресії фактів вторинного іменування продукують меліоративну спрямованість, яка в свою чергу актуалізує ідентичні диспозиційні семи в структурі і транспонує у контекст своєрідну подвоєну експресію” [4, 22]. Поглиблена, посилена меліоративна експресія у О.Стефановича створюється контекстними чинниками: використанням слів пестити, голубити, що позначають дії, які викликають позитивні емоції, слова шлюб, яке має відтінок особливої урочистості та піднесеності, тому що позначає таїнство, священне єднання двох людей. Звідси перехід у О.Стефановича до мотиву єднання священним шлюбом стихій, – словесного образу, в якому, можна вважати, відчувається відгомін симбіозу язичницької та християнської релігій в поетичній свідомості автора, співіснування елементів різних вірувань, загалом характерне для ментальності українців.

Випадків наголошення словом срібний лише колористичної ознаки в О.Стефановича зовсім небагато. Семантика кольору в базовій лексемі актуалізується в похідних за умови підтримки цієї прикмети іншими словами з колористичною семантикою: вуса золоті, багряне коло, злотний вус, до цієї ж семантичної (колористичної) ознаки тяжіє кров місяця (позначення червоного кольору):