Лексема срібло в поетиці О.Стефановича

Як блисли вуса золоті

Під кров’ю місяця впідповні…

Ізнов на галяву між хмар

Багряне викотилось коло…

І знову блиска срібне чоло

І злотний вус горить як жар… [9, 121]

Поезія О.Стефановича вражає не лише формальною та семантичною складністю метафоричних утворень на основі слова срібло, але й витонченістю сприйняття внутрішнім зором, завдяки чому стає можливою поява в тексті дивовижного оксиморона. Так поетично ускладнюється назва кольору через органічне поєднання в образі ознак, несумісних на побутовому рівні, внаслідок чого утворюється нова смислова якість і виникають незвичні, несподівані сполуки типу сріблість жовта, які подають реальні ознаки в їхньому русі, динаміці. Взаємодія трьох кольорів – сивого, срібного і жовтого – створює грандіозну картину взаємопереходу кольорів, їх плинності, гнучких переливів на нічному небі:

Встав місяць-ріг. Жене хмарок,–

Закрили сивим сріблість жовту [ …] [9, 225]

У своїх складних, вишуканих метафорах О.Стефанович все одно спирається на мовну практику, розвиваючи й збагачуючи її. Зокрема, срібло усталилося в мовленні в описах снігів, зими, – психологічно його образ асоціюється з холодом, незрушністю, спокоєм, і саме з такою настановою створюється метафора у поета:

Про сонячну вроду

Не мрій –

Дай серцю, природо,

Спокій.

Шарлатную барму

Зміни, –

Хай срібло і мармур –

Зими [9, 196].

У цій строфі О.Стефановича органічно, глибинно взаємодіють і лексичні, і синтаксичні рівні; особливої експресивної виразності набувають віршовий синтаксис, елементи фоностилістики, харак¬терність віршового розміру. Перше протиставлення відразу впадає в око, оскільки воно оформлене через риму подібних за звучанням слів, що відрізняються лише одним приголосним на початку слів та додатковим звуком в кінці другого слова (барму і мармур). Це протиставлення колористичне, адже застаріле шарлат – це пурпур [8, ХІ, 413], а барма – це барва [7, І, 31]: пурпурна барва протиставляється білій, яка є ознакою срібла та мармуру. Винесені в окремий рядок і тим самим акцентовані слова не мрій, спокій, зими, актуалізуючи в значенні слів срібло та мармур семи застиглості, кам’яної незворушності, сприяють оформленню в тексті ще одного протиставлення, більш глибинного: сонячної вроди і холодної краси занімілої взимку природи. У позиції однорідності срібло і мармур взаємно підсилюють ознаки одне одного.