СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
44.Займенник. Поділ займенників за значеннм. Самостійна повнозначна частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Значення визначається з контексту на основі співвіднесеності з назвами предметів, о або к. Співвіднесеність з назвою предметів виявляють займенники, що відповідають на питання хто? Що? - особові. Співвіднесеність з ознаками - на питання який? Чий? - присвійні та означальні. Співвіднесеність з кількісню та порядком при лічбі - скільки? Котрий? - кількісні. Займенникам, що вказують на предмети, властиві морфологічні ознаки, подібні до іменникових. Одні з них вказують на істоти: я, ти, ми, хтось, абихто; - інші на неістоти - що, щось, абищо. Окремі можуть мати рід (він, вона, воно), число (вони).
45.Відмінювання різних розрядів займенників. Усі займенники, що вказують на предмет, змінюються за відмінками. Займенники стільки, скільки пов'язані з кількісним числівником і подібно до нього змінюються за відмінками, а займенник котрий, пов'язаний з порядковим числівником - за відмінками, родом і числом. У реченні займенники, що вказують на предмети, виступають підметом або додатком, рідко - обставиною. Можуть виконувати роль іменної частини складеного присудку. Синтаксична роль займенників, що вказують на кількість/порядок предметів, виступають у реченні разом з іменником у ролі підмета або додатка, а у непрямих відмінках - означення. Займенник котрий? може виступати іменною частиною складеного присудка в питальному реченні.46.Особливості узгодження підмета і присудка. Присудок, як правило,узгоджується з підметом у тих граматичних значеннях, які є для них спільними. Це може бути рід (Теля бігало; листок був зеленим), число (хлопець ходить; хлопці ходять), особа (я гуляю; ти гуляєш; він гуляє). Якщо підмет виражено іменником чоловічого роду, що означає професію і в даному реченні стосується особи жіночої статі, то присудок може стояти як в чоловічому, так і жіночому роді, у офіційному стилі - переважає чоловічий. При підметах-іменниках спільного роду форма присудка орієнтується на стать особи, названої підметом. Якщо іменник є власною назвою, то рід присудка визначається родом родової назви. Якщо підмет виражено абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова, крім тих абревіатур, що морфологізувалися. Якщо підмет і іменна частина присудка виражені іменниками в називному відмінку, то рід дієслова-зв'язки може орієнтуватися як на підмет, так і на присудок. Якщо ж іменна частина присудка стоїть в орудному відмінку, зв'язка узгоджується з підметом. Коли підмет виражений займенником це, зв'язка завжди орієнтується на іменник присудка. Число: Якщо складений підмет виражено сполученням кількісного числівника, неозначено-кількісного числівника, кількісного іменника з іменником у формі родового відмінка множини, то присудок може мати як форму однини, так і форму множини (п'ятеро гостей прийшли/прийшло).
47.Відокремлені означення та прикладки. Відокремлення - це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення для надання їм граматичної та смислової ваги. За семантично-граматичними ознаками відокремлені члени речення поділяються на власне відокремлені, а також уточнюючі чр. Найчастіше означення відокремлюються за таких умов: Якщо вони виражені прикметниковими та дієприкметниковими зворотами, І. е. : Ніч, осяяна світом яблуні, затуманена, мов роса. Якщо вони стоять після підмета, вираженого іменником, перед яким уже є означення. Якщо препозитивне означення, виражене прикметником і дієприкметниковим зворотом, має додаткове обставинне значення причини, умови, допустовості. Якщо означення відноситься до особового займенника. Якщо означення відірване від означуваного члова іншими сленами речення, особливо присудком. Неузгоджені означення, виражені інфінітивом, відокремлюються тире, якщо вони виділяються інтонаційно і перед ними можна поставити "а саме". Не відокремлюються означення, які стосуються присудка, препозитивні означення, виражені дієприкметниковими чи прикметниковими зворотами, що не мають обставинного відтінку. Перед сполучником і, який з'єднує два означення, виражених дієприкметниковим зворотом, кома не ставиться. Якщо означення, виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означення, вираженого прикметником, то кома ставиться тільки між ними. Кома при відокремлених прикладках: якщо прикладка поширена і стоїть після означуваного іменника, якщо прикладка стоїть у препозиції і має обставинне значення. Якщо прикладка має лише означальне значення, вона не відокремлюється. Прикладка, що стосується особових займенників, виділяється комами незалежно від їх позиції. Якщо перед прикладкою, вираженою іменником, що означає власну назву, можна поставити "тобто", "а саме" - виділяється комами. Якщо прикладка виражає загальний іменник, стосується власної назви і стоїть після неї, якщо прикладка приєднується за допомогою слів "родом", "на ім'я", прикладки зі сполучником "як", якщо вони мають значення причини - відокремлюються. Не виділяються комами звороти прикладкового характеру зі сполучником "як" у значенні "у ролі кого, чого", що тяжіють до присудка. Відокремлюються прикладки, що приєднуються до пояснюваних членів словами "або", "тобто", "особливо", "навіть", "як от". Якщо прикладка має уточнююче значення і перед нею можна поставити слова "а саме" - два тире, якщо в кінці відокремленої прикладки за умовами контексту має бути кма, то ставиться лише перше тире. Тире, якщо прикладка стоїть в кінці речення, особливо поширена, і якщо поширені прикладки вже мають в своєму складі розділові знаки.48.Відокремлені обставини та додатки. Обставини, виражені одиничним дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, у реченні майже завжди відокремлюються. Ці відокремлення виконують особливу роль: виражаючи другорядку дію, вони відносяться як до дієслова-присудка, так і до підмета. Тому в реченнях з відокремленою обставиною, вираженою дієприслівником або д. зворотом, виконавець основної та другорядної дії спільний, І. е. : "З лави, стогнучи, підвівся Бараболя". Відокремлені д. звороти і одиничні дієприслівники можуть виражати дію, яка відбувається одночасно або послідовно з основною дією речення, вираженою дієсловом-присудком, а також дію, яка передує основній. У таких реченнях д. звороти за своєю семантикою близькі до присудка. Обставинні відношення більш чітко виступають у тих випадках, коли дієприслівник виражає стан, при якому відбувається основна дія речення. Такі відокремлення можуть виступати у функції обставини способу дії (можуть поєднуватися з дієсловом-присудком посередництвом сполучників мов, немов, наче, неначе, що надають відокремленню уявного значення; здебільшого це д. звороти фразеологічного типу), часу (можуть бути своєрідним уточненням до попередньої обстваини часу, вираженої прислівником, причини (значення може поєднуватися з часовим), мети (вносять у речення відтінок намагання, бажання, наміру), умови, допусту (означають умову, всупереч якій відбувається основна дія, виражена присудком. Дієприслівники, співвідносні з дієсловом-зв'язкою, лексичного значення не мають, семантика передається залежним від дієприкметника словом. Деякі дієприслівникові звороти фразеологічного типу, до складу якого входять слова кажучи, говорячи, виступають у функції відокремлених комами вставних словосполучень. Дієприслівники та д. звороти, що стоять після сполучників сурядності і підрядності, відокремлюються в тих випадках, коли сполучник стосується інших членів речення, з'єднує його складові частини. Словосполучення з прийменниками незважаючи на, починаючи з завжди відокремлюються. Відокремлюються обставини, виражені відмінковими формами іменників та прислівниками, які мають уточнювальне та пояснювальне значення і відносяться до іншої однотипної обставини, безпосередньо пов'язаної з дієсловом-присудком. Уточнювально-пояснювальними бувають обставини місця, часу, способу дії. Факультативно відокремлюються обставини, виражені іменником з прийменником або прийменниковим словосполученням. Ці синтаксичні групи відносяться до дієслова-присудка і не виражають уточнення. Найчастіше виступають у функції обставини причини, умови. Починаються з "залежно від", "згідно з" тощо. Додатки порівняно з означеннями і обставинами відокремлюються рідко, їх відокремлення залежить від змістового навантаження. Формально-лексичною ознакою їх відокремлення виступає наявність на початку прийменників крім, опріч, замість, що виступають з іменниками в родовому відмінку. На письмі виділяються комами.49.Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні. Частини безсполучникового складного речення можуть відділятися одна від одної комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире. Два знаки - кома і крапка з комою - розділяють компоненти складного речення, як засіб його графічного членування. Крапка з комою вживається в ускладнених безсполучникових реченнях з більшою кількістю компонентів, у комбінації з іншими розділовими знаками. Тире і двокрапка - семантизовані пунктуаційні знаки: вони передають відношення причини і наслідку, умови, протиставлення, пояснення, приєднання. Кома ставиться в безсполучниковому складному реченні, коли його компоненти створюють єдність складної думки, виражаючи одночасність, послідовність чи спільність дії: І. е. : Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих листочках грає й сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса. Крапка з комою вживається тоді, коли окремі частини безсполучникового складного речення не мають тісного зв'язку у змісті, або в середині частини вже є свої коми. І. е. Усміх пославши в останнім промінні, згинуло радісне літо; дощик уїдливий, дощик осінній, наче крізь сито. Двокрапка вживаються: 1)якщо друга частина складного речення пояснює, доповнює першу, розкриває її зміст. І. е. : А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо дивна річ: людина кожна якоюсь мірою поет. 2)якщо друга частина означає причину, підставу того, про що говориться в першій, І. е. : Немає в нас ні одного достойного проректи українське слово Т. Шевченка: уся сила і краса нашої мови тільки йому одному одкрилася. 3)якщо в першій частині є дієслова знати, чути, бачити, розуміти, вирішувати, дивуватися, дивитися, які разом з інтонацією попереджають, що в наступному реченні буде викладено якийсь факт. І. е. : Глянув в далечінь: на горах було видно Київ. Тире в безсполучниковому складному реченні ставиться: 1)при зіставленні чи протиставленні змісту частин. І. е. : Розум без книги - птах без крил. 2)при швидкій зміні подій чи несподіваному наслідку, І. е. : "Заспівала жінка - зал завмер, очікуючи дива"; 3)якщо в першій частині зазначається час, умова, причина того, про що говорится в другій частині. І. е. : Не перепинити цієї живої народної ріки до церкви - в святості її живе наш дух. У вживанні розділових знаків у безсполучниковому складному реченні відзначається непослідовність, що відтворює неконкретність змістових відношень між частинами складного речення, а також іншою тактикою їх розстановки в давнішніх безсполучникових конструкціях.