Світова валютна система та міжнародні розрахунки

Після закінчення першої світової війни замість системи золотомонетного стандарту почала формуватися урізана форма золотовалютної системи — золотозливковий або золотодевізний стандарт (девізи — це платіжні засоби в іноземній валюті, які призначалися для міжнародних розрахунків), що ґрунтувався на золоті та провідних валютах, які конвертувались у золото.

Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній конференції у 1922 році.

Генуезька валютна система функціонувала на таких основних принципах:

1)основою системи виступали як золото, так і девізи — іноземні валюти. У цей період і грошові системи ЗО країн базувалися на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні засоби. Але в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений за жодною з валют, долар США та англійський фунт стерлінгів виступали як суперники в боротьбі за лідерство в цій сфері;

2)були збережені золоті паритети. Але конверсія валют у золото стала здійснюватись не лише безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й опосередковано, через іноземні валюти;

3)мало місце валютне регулювання, яке здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

Нестійкість генуезької валютної системи була зумовлена тим, що замість золотовалютного стандарту були введені урізані форми монометалізму, процес стабілізації валют розтягнувся на декілька років. У більшості країн були проведені девальвації, причому у ряді країн вони були близькі до нуліфікації(Німеччина, Австрія, Польща, Угорщина). У 1928 році французький франк було девальвовано на 80%. Лише у Великобританії в результаті девальвації в 1925 році був відновлений золотий вміст фунта стерлінгів.

Валютна стабілізація була підірвана світовою економічною кризою 1929-1933 рр., та пізніше — другою світовою війною. У результаті кризи зазнав краху один із головних принципів валютної системи — золотодевізний стандарт, курс низки валют знизився в середньому на 84%. Валютні суперечності призвели до валютної війни, що проводилася такими засобами, як валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.

Валютний блок — це угруповання країн, залежних в економічному, валютному і фінансовому відношенні від країни, яка очолює його, яка диктує їм єдину політику в сфері міжнародних економічних відносин і використовує їх як привілейований ринок збуту та сферу вкладення капіталу. Для валютного блоку характерні такі риси:

курс залежних валют прикріплений до валюти країни, яка очолює угруповання;

міжнародні розрахунки всередині угруповання здійснюються у валюті держави-лідера;

валютні резерви залежних країн зберігаються в країні лідері;

забезпеченням залежних валют виступають векселі та облігації державних позик країни-лідера.

Головними валютними блоками були стерлінговий (починаючи з 1933 р.) та доларовий.

Теоретичне обґрунтування механізму функціонування міжнародної валютної системи в повоєнний період пов’язане з працями англійського економіста Дж. Кейнса, який ще у 30-ті роки в роботі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936 р.) висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів для обслуговування міжнародних розрахунків — “регульованої” або “керованої” валюти, а також міждержавного регулювання валютно-фінансових відносин за допомогою спеціальної міжнародної організації.

На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США) в1944 році провідні країни Заходу угодили основні принципи новоствореного валютно – фінансового механізму. Правове оформлення Бреттон–Вудської валютної системи завершилось на рубежі 50- 60-х років, у ньому знайшли втілення наступні принципи: