Світова валютна система та міжнародні розрахунки

1)у новій системі зберігалася роль золота як загального еквівалента та розрахункової одиниці у міжнародному обігу, однак, масштаби використання золота істотно зменшились;2) кожна країна, яка дотримувалась принципів Бреттон-Вудської системи, зобов’язала встановити золотий вміст своєї грошової одиниці. Але на практиці зв’язок всіх валют із золотом здійснювався опосередковано. Лише долар США зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. Завдяки тому, що паритети майже всіх валют було зафіксовано не тільки в золоті, а й доларах США, їх зв’язок із монетарним товаром здійснювався за системою: “золото-долар-національні валюти”;

3)прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційних, узгоджених країнами-членами Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) валютних паритетів, що виражалися у золоті та доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна відбувалася лише за певних умов і на практиці спостерігалася порівняно рідко;

4)ринкові курси валют не повинні були відхилятися вгору або вниз від фіксованих доларових паритетів цих валют більше, ніж на 1%, тобто всі інші валюти жорстко “прив’язувались” до долара;

5)державні органи здійснювали певний контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним обігом. Ринок золота регулювався шляхом підтримки валютної ціни на ринку на рівні офіційної ціни, не допускаючи її відхилення від цього рівня. Уряд постійно зберігав за допомогою валютної інтервенції допустимі межі коливань курсів навколо фінансових паритетів;

6)з метою пом’якшення кризи окремих валют, підтримання валютних курсів і збереження валютної конвертованості держави надавали допомогу одна одній шляхом кредитування.

Бреттон-Вудська система прагнула зберегти стабільність обмінного курсу валют, які, здавалось, були одною з переваг золотого стандарту, збільшивши при цьому гнучкість їх регулювання за рахунок зменшення ролі та значення золота в цьому процесі.

У разі, якщо та чи інша країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти стосовно долара у встановлених межах коливань (±1%) вона могла вдатися до наступних дій:

1)використати частку свого золотовалютного резерву для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку;

2)вдатися до цільових позик зі спеціального фонду МВФ;

3)провести девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості понад 10% могла здійснитись лише за відповідною санкцією МВФ.

Засновники Бреттон-Вудської системи вважали, що валютні інтервенції, спрямовані на підтримку паритетного обмінного курсу, нададуть розробленим валютним угодам можливість самоадаптації до змін економічних умов, що забезпечував золотий стандарт.

Продаж валюти з метою запобігання зростання її вартостіЗбільшення кількості валюти, що знаходиться в обігу на внутрішньму ринку

Зменшення чистого попиту по рахункам руху капіталівЗбільшення пропозиції валюти по поточним рахункам зовнішньоторговельних операцій

Аналогічним чином закупівля своєї валюти за кордоном, здійснена з метою запобігання зменшення її вартості, зменшує банківські резерви країни, скорочуючи обсяг грошової маси на внутрішньому ринку.

Але на практиці уряди, стикаючись із проблемою зниження обмінного курсу валют своїх країн, лякаючись зростання безробіття й підвищення процентних ставок, найчастіше користувалися методом стерилізації заходів на зовнішніх валютних ринках. Беручи до уваги негативні наслідки для різних галузей економіки при зниженні обмінного курсу валюти чи її девальвації, уряди всілякими засобами дотримувались незмінних паритетів обмінних курсів. До цього додавалось введення протекціоністських заходів по поточним рахункам зовнішньоторговельних операцій та практика валютних обмежень по рахунку руху капіталу. Але ці заходи лише віддаляли час вирішення кризи.