Світова валютна система та міжнародні розрахунки

1.Організація зовнішнього валютного ринку.

2.Міжнародні валютні курси і фактори, що їх визначають

3.Міжнародні системи валютних курсів

1.Організація зовнішнього валютного ринку.

Основною відмінністю внутрішніх економічних угод (операцій) від міжнародних є використання різних національних валют в міжнародних розрахунках. Термін “валюта” (італ. valuta), має пряме значення – вартість. Вживається для:

характеристики національних грошових одиниць (наприклад, гривні);

міжнародних розрахункових засобів (паперові гроші, векселі, чеки тощо).

В результаті формується специфічна сфера міжнародно-економічної взаємодії – міжнародні валютно – фінансові відносини.

Міжнародні валютно – фінансові відносини - це комплекс відносин, які виникають у процесі функціонування грошей в міжнародному платіжному обігу, який в свою чергу, спричиняється обміном товарами та послугами а також іншими видами економічних зв’язків між країнами (рух капіталів, міжнародна передача технологій, міжнародний туризм, надання позики іншим країнам, приватні перекази).

Проблема обміну валют вирішується на валютних ринках. Валютні ринки – це фінансові ринки, де здійснюється міжнародна торгівля та обмін іноземних валют. Відзначимо, що валютний ринок – це найбільший фінансовий ринок у світі. Кожного дня там здійснюються угоди на десятки, і навіть сотні мільйонів доларів. Валютний ринок – це нецентралізована установа, яка діє через ряд установ, а брокери і дилери, які беруть участь у ринковому процесі, зв’язуються один з одним за допомогою телексу, факсу, телефону.

Найбільші центри валютних ринків – Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Токіо.

Приклад валютної операції. Американський підприємець бажає придбати значну кількість англійських виробів з вовни. Продавець у Лондоні наполягає на оплаті в фунтах стерлінгів. Американець звертається до свого банку в Атланті за фунтами. Дилер банку телефонує іншим дилерам, щоб дізнатись, чи є в них для продажу фунти стерлінгів, називає ціну, яка ґрунтується на певному обмінному курсі двох валют. Дилер банку в Атланті купує фунти стерлінгів і продає їх клієнту за долари по собівартості з надбавкою. Продавець фунтів (швидше за все крупний американський банк) організує їх доставку на зарубіжний рахунок банку Атланти, відправивши платіжне доручення англійському банку, в якому у цього продавця є фунти. Відповідно до доручення англійський банк має списати з рахунку продавця певну суму в доларах США за рахунок внеску до запитання продавця або банку Атланти, або будь-якому іншому банку.

Основні учасники угод на валютному ринку

1)основні – це крупні комерційні банки, які виконують функції дилерів у ринковому процесі. У цій якості вони “підтримують позицію” двох чи більше валют, тобто володіють внесками, виражених в цих валютах.

Ціна продажу валюти трохи вища, ніж ціна купівлі валюти. Різниця в ціні – доход банку. Конкуренція між банками підтримує цю різницю на рівні 1% для крупних міжнародних ділових угод.

Для здійснення міжнародних операцій комерційні банки крім відділень можуть мати банки-кореспонденти в інших країнах. Банки-кореспонденти — це банки різних країн, які відкривають рахунки один в одного.

Наприклад, банк А в США відкриває рахунок у фунтах стерлінгів у банку Б, який знаходиться у Великобританії, точно так, як банк Б відкриває внесок у США, здійснивши внесок у доларах США. Такий порядок, помножений на значну кількість банків у різних країнах – основа для міжнародних переказів грошових коштів.