Ринок як форма організації суспільного виробництва

– закон попиту і пропозиції, який сприяє досягненню збалансованості ринку, регулює ринкові ціни, забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням.

Ринкове регулювання має багато переваг, серед них найефективніший розподіл ресурсів між виробниками, найправильніша й точна оцінка результатів виробництва, тобто ціноутворення, справедливий розподіл доходів між агентами економічної діяльності та розподіл виготовленого суспільного продукту (справедливий суто з економічної точки зору), найоптимальніше визначення галузевої і просторової структури економіки та задоволення необмежених суспільних потреб в умовах обмеженості ресурсів.

Проте можливості ринкового саморегулювання не безмежні, зараз в жодній країні світу немає чистої, рафінованої ринкової економіки.

Чого ж не може ринок?

По-перше, ринок не в змозі регулювати так звані “зовнішні ефекти” економічної діяльності. Вони не мають грошового виміру, але реально впливають позитивно чи негативно) на добробут суб’єктів економічних відносин. Це, наприклад, такі соціальні наслідки виробництва в умовах конкуренції, як безробіття або забруднення навколишнього середовища. У даному випадку вплив негативний, і його хтось повинен компенсувати. Або інший приклад. Підприємець вкладає гроші в якісне медичне обслуговування своїх робітників. Від цього виграє не тільки він і вони, а й суспільство в цілому (зменшується ймовірність епідемічних захворювань, збільшується продуктивність суспільної праці тощо). Те ж саме від підвищення професійної майстерності робітників – соціальний ефект буде позитивний. Як його виміряти і компенсувати витрати ініціаторам? Ринок це зробити не може, такі функції має брати на себе держава.

По-друге, ринковий механізм не в змозі врахувати потреби знедолених груп населення: безробітних, непрацездатних і малозабезпечених. Їхні потреби, як правило, не забезпечені грошима, і тому ринок їх не бачить. У результаті, наприклад, кішка багатого господаря може одержати молоко, необхідне дитині з бідної сім’ї.

По-третє. Ринок не може забезпечити країну суспільними благами. Йдеться насамперед про товари і послуги колективного користування, в споживанні яких беруть участь усі громадяни без винятку (оборона, освіта, управління, охорона правопорядку тощо)

Ці блага світова економічна наука називає “суспільним товаром”. Крім такої властивості, як невиключеність із споживання, вони мають і таку особливість, як те, що дістаються усім споживачам приблизно порівну.

По-четверте, ринок не бачить перспективи. Криві попиту і пропонування відображають поточні потреби суспільства. Такі ж стратегічні цілі розвитку країни, як здоров’я нації, достатній рівень освіти населення, культура, здорове навколишнє середовище, структурна перебудова економіки під впливом НТП і вичерпання продуктивних ресурсів, залишаються за межами інтересів суб’єктів ринкових відносин. Часто-густо інтереси підприємців і суспільства стосовно цих питань протилежні.

По-п’яте, ринок не може забезпечити вільний доступ до реальної інформації, адже прийняття суб’єктами ринкових відносин раціональних, оптимальних рішень передбачає доступ кожного з них до повної, неспотвореної інформації. В іншому випадку ринковий механізм буде неспроможний забезпечити ефективне використання наявних економічних ресурсів. Важливість інформації для ринкових відносин вимагає, щоб держава контролювала її точність і повноту.

І нарешті по-шосте – внутрішньою властивістю ринку є тенденція до породження сили монополії, що не є позитивним процесом.

Зважаючи на всі ці обставини можна зробити висновок, що втручання держави в економіку країни є неминуче потрібним, особливо в перехідній економіці України, бо як влучно відмітив Володимир Черевань: „…за нових умов ідеологія „невидимої руки ринку”, яка все виправить, вже не може бути визначальною” [6, с. 7].

Основними об’єктами державного регулювання економіки є:

-економічний цикл;