Поняття етноcу і нації. Міжнародні відносини України
Створено сприятливі умови для вільного сповідання власної релігії, використовування національної символіки, влаштування національних свят. Пам'ятки історії та культури народів, що живуть на території України, пе¬ребувають під охороною закону. Національно-культурні центри видають газети, журнали та інші видання рід¬ною мовою, створюють художні колективи, театри та ін. У багатонаціональному Харкові, наприклад, діє 20 націо¬нально-культурних центрів, що мають власні органи пе¬ріодики, організовують школи з навчанням рідною мовою, самодіяльні колективи; через підприємницьку діяльність вони пропагують досягнення народного господарства своїх автохтонних країн, зразки національної кухні та ін.
Держава піклується про те, щоб всі національності мали можливість для вільних контактів зі своєю історич¬ною батьківщиною. У той же час вона рішуче виступає проти сепаратистських рухів (наприклад, проти закликів певної частини росіян про повернення Криму Росії та ін.), спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Однак головною етнополітичною проблемою Украї¬ни сьогодні є російська проблема. За 1926—1989 рр. кількість росіян тут збільшилася з 9,2% до 21,2%. Попри всі пропагандистські спекуляції, права росіян в Україні не порушуються: їх діти мають можливість навчатися в шко¬лах рідною мовою, не бракує російськомовної преси, у містах, — за винятком західних областей, що історично зумовлено характером розселення росіян — на побутовому рівні лунає російська мова... Це, до речі, одна з причин того, що в Україні нема і не повинно бути соціальної бази для створення екстремістських організацій, які б ста¬вили своїм завданням повернення України в лабета Ро¬сії. Такі вимоги лунають хіба що з вуст окремих політи¬ків або виходять з окремих угрупувань, та вони не є масовими й не загрожують незалежності України (хоча й нехтувати ними держава також не повинна).Важливою подією у подальшому розвитку українсь¬ко-російських відносин є підписання 31 травня 1997 р. «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією». Він передбачає, що обидві країни будують відносини на основі принци¬пів взаємоповаги, суверенності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів; забезпечують захист етнічної, культурної, мовної і релі¬гійної самобутності національних меншин на своїй те¬риторії; сприятимуть створенню рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федера¬ції та російської мови в Україні, готують педагогічні кадри для викладання цими мовами в освітніх закладах і нада¬ватимуть з цією метою рівноцінну державну підтримку.
Створюючи необхідні умови для відродження і де¬мократичного розвитку національних меншин, україн¬ська держава вперше в історії одержала можливість ви¬явити піклування про українську діаспору, розсіяну практично по всій планеті. Українці, що живуть у країнах Заходу і яких у радянський період таврували як «при¬служників імперіалізму» та «буржуазних націоналістів», за весь час свого життя там мали все необхідне для збере¬ження і розвитку своєї національної самобутності (укра¬їнські школи, вузи, культурні та релігійні центри та ін.), не були обмежені в правах на економічну і політичну діяльність, у тому числі й у вищих ешелонах влади і керів¬ництва. Нині вони надають суттєву допомогу в зміцненні зв'язків України із зарубіжними країнами, у розв'язанні питань українського відродження на етнічній Батьківщині.
Східна діаспора на території колишнього Радянського Союзу нараховує, за офіційною статистикою (1989 р.), до 7 млн. чоловік. Якщо ж урахувати, що з різних при¬чин багато українців у документах зазначали іншу наці¬ональність, то справжня їх кількість є значно більшою. У багатьох регіонах українці живуть компактно, деякі географічні місцевості навіть мають відповідні неофі¬ційні назви, як, наприклад, «український екватор», що йде через Кубань, казахську цілину, Алтай, аж до При¬мор'я. У 20-ті роки XX ст. на Північному Кавказі меш¬кали понад 3,2 млн. українців, або 37,1% людності регі¬ону. Тут функціонувало близько 600 україномовних шкіл. На Далекому Сході українці складали більшість населення цього регіону, тут функціонували 24 націо¬нальних райони, з яких складалося національно-дер¬жавне об'єднання «Зелена Україна» (Зелений Клин). За роки радянського тоталітаризму українців східної діаспори було позбавлено прав на національний розвиток, насильно русифіковано.
Нині в короткий строк українці східної діаспори утво¬рили в багатьох місцях національно-культурні об'єднання, подекуди одержують допомогу з боку держав, на тери¬торії яких вони живуть. Українська держава, незважаю¬чи на обмежені власні матеріальні можливості, надає все зростаючу допомогу східній діаспорі через свої пред¬ставництва і посольства, налагоджує безпосередні зв'яз¬ки для створення інформаційної бази, пільгового забез¬печення періодичними виданнями та українською літе¬ратурою бібліотек, шкіл, культурних центрів.
Багато важить також і те, чи будуть держави, де до¬лею судилося жити українцям, демократичними. Участь діаспори в демократизації громадського життя цих країн стане гарантом політичної стабільності й у самій Україні.
Доцільно поставити питання про значення етнополітичних знань. Їх головна мета — навчити людей адекватно орієнтуватися у складних етнополітичних обставинах, усвідомлювати й захищати свої національні інтереси, по¬важаючи інтереси і права інших, разом вирішувати спільні проблеми. Це відповідальне завдання. Етнополітичні знання покликані допомогти людям: