Поняття етноcу і нації. Міжнародні відносини України

Такий підхід дає змогу об'єктивно оцінити націоналізм як невід'ємну складову сучасних політичних процесів, найвпливовішу ідейну течію, один з наймогутніших суспільних рухів, ефективний засіб масової політичної мобілізації і со¬ціальної творчості. Правильна оцінка націоналізму (а нині відомо декілька десятків визначень цього поняття) умож¬ливлює оптимальну етнополітику, що обов'язково передба¬чає і мінімізацію всіляких політичних спекуляцій та дефор¬мацій на грунті націоналізму, які в теоретичному плані на¬бувають вигляду етноцентризму, а в практично-політично¬му — міжнаціональних конфліктів.

Національна ідея зумовлює теоретичні, ідеологічні засади національної свідомості. Вона має стати адекватною сучас¬ним національним і світовим процесам, бути включеною в них, осмисленою в їх контексті, достатньою мірою скориго-ваною. Відтак національна ідея має визначити і водночас відобразити, втілити національні інтереси, мету, пріоритети.

Та чи інша форма етнополітичної діяльності характеризується суспільно-політичною обстановкою, яка склалася на данний момент данній державі. Щоб добитися тому чи іншому руху реакції своїх цілей, необхідно обов’язково вийти на політичну арену. Але перед цим потрібно пройти довгий шлях, який займає декілька етапов. Перший етап: обозначає як “збирання носіїв етничності”. Цей етап у більшості стіхієн. Він складається з пошука збереженних єтничних коріннь, з создання різних національних товарищєств ассоціацій, центрів та ін.

Другий етап – це “мобілізація єтничних груп”, коли йде процесс виявлення лідерів, обозначення проблем, а також шляхів їх вирішення. Від проблем побута йде перехід до розглядання соціально-економічного положення етничної групи в цілом. Тим самим йде процес сопоставлення зі своїм статусом єтнічної групи в данному суспільстві.

Третій етап – “політізація етнічності”. Це – вступлення в якесь протистояння у відношенні до жержави. При цьому діапозон політичних дій може бути широким:

за визнання своєї національної незалежності;

боротьба за досягнення автоносності;

діяльність, направленная на поширення можливостей для використання своєї рідної мови, своїх національно-культурних традицій;

тягнення до єднання своїх етничних груп, живущих у різних державах.

Декларація про державний суверенітет (1990), прого¬лошення незалежності 24 серпня 1991 р. стали законо¬мірним результатом багатовікового прагнення українсь¬кого народу бути господарем на власній землі. Першу частину української національної ідеї було втілено в життя: реалізовано право народу на самовизначення, утворено незалежну державу. Нині поряд із досягнутим постає друга, не менш складна частина завдання — консо¬лідуюча ідея незалежної України як Вітчизни для грома¬дян усіх національностей, що пов'язали свою долю з українською землею, причетні до створення на цій те¬риторії, у цій країні нового суспільства, де пануватимуть мир і злагода, добробут людей, де додержуватимуться не декларативних, а реальних прав вільної особи. Інтеграль¬ним показником єднання, згуртування всіх національно¬стей в український народ — суб'єкт політичної влади — мають стати громадянське суспільство й правова держава.Однак вирішення першої частини національної ідеї, не кажучи вже про другу, не є процесом незворотним. Це пов'язано з тим, що національна неволя українців че¬рез тривалий колоніальний їх статус сформувала в знач¬ної частини населення комплекс національної меншовар¬тості, одною з рис якого є байдуже та навіть і зневажливе ставлення до справ української держави. На референ¬думі 1 грудня 1991 р. за незалежність України вислови¬лося понад 92% із тих, хто брав у ньому участь. Та ейфо¬рію національного пробудження, сподівання на те, що Україна стане багатою за умов незалежності й житиме за європейськими стандартами, змінили песимістичні настрої: країна зазнала глибокої соціально-економічної кризи. Через це зросла політична й міжнаціональна на¬пруга, посилилися антидержавні настрої, навіть праг¬нення певної частини людей повернутися до часів ра¬дянської імперії. По суті, настала системна криза су¬спільства, що знову загрожує незалежності й виживанню української нації.

Однією з причин такої ситуації є те, що в сучасну національну ідею первісне її автори закладали не дер¬жавно-політичний та економічний, а національно-етнічний зміст. Національна ж ідея сьогодні, лишаю¬чись головним орієнтиром народного руху, базуючись на глибоких історичних традиціях, повинна обов'язково утверджуватися й розвиненою економікою, і високим рівнем життя, досягненнями в культурі й науці, стати інтегруючим фактором, що об'єднує людей усіх націо¬нальностей у національну державу.