Місце україни в глобалізаційних процесах

Вчені вважабть, що одним з головних завдань співробітництва XXI століття є пошук можливостей для формування глобальних міжнародних стратегій співробітництва і забезпечення на цій основі гарантій і передумов національної і міжнародної безпеки. Відома формула Римського клубу: "Мислити глобально, діяти локально" - повинна знайти своє втілення. Необхідно суттєво розширити традиційне визначення і розуміння проблеми міжнародної безпеки (безпеки виживання, існування і розвитку) через глобальну інтеграцію і співробітництво. Вона розглядається як комплексна, багатоаспектна проблема не лише завдяки введенню додаткових чинників та вимірів в економічній, екологічній, інформаційній та соціальній сферах, але й завдяки "правам і свободам" людини над правами держави.

Наприкінці XX століття людство полинуло до нового складного етапу історії - до епохи глобальних потрясінь, криз і трансформацій. Суть нових глобальних трансформацій полягає перш за все в переході від одного світу з його двома протилежними соціально-політичними системами, двома ворогуючими військово-політичними блоками і глобальною конфронтацією до якогось нового стану. Але не тільки в цьому. Ліквідація тоталітарних політичних і економічних систем, демократизація і відкритість суспільства, включаючи економічну демократію - це також найважливіші і суттєві складові нової стадії трансформацій.Сьогодні наука ще не має остаточної відповіді на запитання про характер нових глобальних трансформацій. Очевидно, що замість двополярного новий світ може стати або багатополярним, або однополярним. Але чи існують гарантії проти реставрації тоталітарних систем і держав, чи безповоротною є "холодна війна", чи не замінить її "холодний мир", чи достатньо підстав сподіватися, що на зміну епосі конфронтації прийшла епоха співробітництва і розвитку на базі співробітництва? Ці і багато інших важливих запитань ще не знайшли відповіді. На рівні робочих гіпотез на нинішньому перехідному етапі є можливими всі сценарії розвитку подій аж до реставрації тоталітарних систем включно. Питання в тому, чи будемо ми мати хоча б мінімальний набір сил і чинників протидії такому можливому розвитку. Наприклад, теоретично є можливим, хоч практично і малоймовірним, новий варіант двополярності. Хоч багато вчених і політиків вважають, що перетворення Росії в нову наддержаву є нереальним, ця точка зору нам здається не досить обґрунтованою. Тут все залежатиме від внутрішнього розвитку Росії, від її здатності притягати й об'єднувати навколо себе інші країни і від загального балансу сил. В усякому разі фактор Росії залишається фактором глобального характеру, а її прагнення як до великої світової держави і наддержави є реальною політикою і стратегією, про що свідчить феномен Білорусії, спроби "білорусизації" інших країн - багатьох колишніх республік СРСР. Крім того, на роль великих держав і навіть наддержав вже реально претендують Японія, Німеччина і навіть Китай. Слід особливо відзначити і фактор інтегрованої, об'єднаної Європи, яка стає, поряд зі США, глобальним силовим центром.

На рівні наукових гіпотез сьогодні можна вважати найбільш вірогідними сценарії багатополярного або однополярного світу. Обидва вони є можливими, бо на користь кожного з них діють могутні фактори - політичні, економічні і військові. Але їх порівняльні переваги потрібно і можливо визначати лише з точки зору глобальної політичної динаміки. А вона сьогодні ще не досить рельєфно окреслена. Разом із тим немає сумнівів, що крах двополярної конфронтаційної структури створює не лише безпрецедентні історичні можливості, а й нові небезпеки і загрози людству.

Серед цих нових можливостей є взаємозалежність, інтеграція та глобалізація політичних і економічних процесів і структур як основа для широкого міжнародного співробітництва. Серед нових небезпек і загроз - відсутність стабільності, безконтрольність і некерованість регіональних і глобальних процесів. Двополярність у системі СРСР-США, хоч і викликала значні загострення і конфронтації, але врешті-решт означала і певну стабільність і збалансованість контролю глобальних процесів. Сьогодні ми дивимось на той минулий розкол світу в системі двополярності як на архаїзм, але та стара глобальна система забезпечувала відносну стабільність через політику і відповідні механізми стримування. Таку стабільність і контроль в умовах однополярної або багатополярної системи можливо буде знову відновити лише через глобальне співробітництво і лише на певному його рівні. Звідси глобальна інтеграція і глобальне співробітництво стають безальтернативними. Сучасний перший етап глобальної трансформації і переходу об'єктивно несе в собі нестабільність. Простота і відома симетрія глобальної ситуації двополярного світу поступились місцем невизначеності і дестабілізації, що видно з прикладу відносин США-Росія, Росія-Україна, Росія-інші республіки колишнього СРСР, США-колишня Югославія та інші.

Ця невизначеність і нестабільність є великою загрозою для загального миру і безпеки. Для глобального світового розвитку і в наші дні, як і в епоху "холодної війни", є характерними великі і глибокі суперечності і конфлікти, територіальні претензії, етнічна ворожнеча й релігійна нетерпимість. Усе це разом взяте створює картину глобальної нестабільності. Тому, як нам здається, і в теоретичних пошуках, і в практичній політиці і старі, і новостворені країни повинні шукати загальноприйнятні механізми забезпечення стабільності міжнародної безпеки. Аналіз показує, що це стане можливим лише на основі пошуку ліній збігу стратегічних інтересів. Дослідники приділяють велику увагу визначенню сучасних і прогнозуванню майбутніх національних і міжнародних стратегічних інтересів провідних країн світу. Чи можуть, наприклад, США мати довгостроковий інтерес до стратегічного партнерства з Україною? Які політичні й економічні інтереси можуть дати поштовх формуванню партнерського трикутника США-Україна- Росія, якщо він є реально можливим?Серед ще не досліджених і не вирішених питань сучасності є і велике питання про нову політичну алгебру полюсності. З огляду на попередні первинні дослідження вчені схиляються до висновків, що загальна тенденція сучасності - це рух до політичної багатополярності. Але це лише робоча гіпотеза, бо багато чинників впливу і аспектів розвитку ще не вивчено і не визначено. Поки що ясно одне: рух до багатополярності не може бути спокійним, простим і мирним. Глобальна перспектива і стратегічна мета є безальтернативною. Людство, якщо воно хоче вижити й розвиватись, повинне рухатись до побудови нового світового порядку, демократичного і справедливого, в центрі якого мусить бути людина. Та чи зможе людство усунути головну загрозу - загрозу нової "холодної війни"? Готової відповіді на це запитання ще немає, але дослідження цього наукового напрямку ведуться вже декілька років, адже потрібні нові підходи, нові погляди і нові результати.