Місце україни в глобалізаційних процесах

Загроза посилення глобальної нерівності йде разом із гло¬бальною загрозою світового поневолення окремої людини, соці¬альних груп, цілих суспільств і націй-держав (Папа Павло II, 2000). Про це свідчать і нові тенденції світового розвитку. В цьо¬му світлі майбутня світопобудова, перспективи домінування західної цивілізації не видаються вже оптимістичними навіть представникам Заходу, таким як Г. Шредер, Г. Коль, Ж. Ширак, Б. Клінтон, Т. Блер, Ф. Гонсалес та інші. Це стосується і Європейського Союзу, який егоїстично дискримінує Україну від¬носно її реінтеграції з Європою.

Бажаний для Заходу прорив на новий, небачено високий рівень технологій на користь лише «передо¬вих» країн не відбудеться, бо технологічно від¬сталий і деградуючий глобальний ринок неминуче зупинить цей прорив. Глобальні країни-лідери сьогодні поставлені перед стратегічною альтернативою: або забезпечити поступовий, еволю¬ційний, якісно новий розвиток всього глобалізованого світу, або зі¬ткнутися з такими новими глобальними проблемами, з якими вони будуть самі неспроможні справитись, а світ і світовий ресурс для них уже буде втрачено назавжди.

Що ж заважає розвитку глобального світу як єдиного цілого? Надто велика кількість населення світу? Чи може надто великі масштаби зубожіння відсталих країн? Очевидно, що цьому зава¬жає західний менталітет егоїзму і бажання зберегти «зверхність». Комплекс зверхності Заходу в поєднанні з комплексом меншо¬вартості відсталих країн є головною причиною відсутності гло¬бальних стратегій розвитку і стратегій глобалізації розвитку не тільки для усього світу, але навіть і для самих західних країн, в тому числі і країн «великої сімки» (США, Канада, Великобрита¬нія, ФРН, Франція, Японія, Італія).

Дослідження останніх років, проведені як на Заході, так і на Сході, переконливо показують, що некерована або егоїстично керо¬вана Заходом глобалізація неминуче призведе до глобальної “загибелі” світу, до кінця його гуманістичної «людської» історії і до початку технотронної історії світу, де людині буде відведена другорядна роль в умовах далеко не солодкого технотронного рабства. Це призведе до незворотних не¬гативних змін у розвитку людської цивілізації. Сучасна світова де¬мократія, яка є ще дуже далекою від високих рівнів розвитку, впаде в «технократичну», технотронну підпорядкованість, що призведе до негативної зміни самого характеру розвитку цивілізації. Це буде розвиток не для людини, як вищої цінності, а проти людини. А для кого ж і для чого ж? Розвиток для розвитку, чи розвиток для розвит¬ку технотронних ідолів? Знову перед людством виникає загроза глухого кута в розвитку.Цей глухий кут є набагато складнішим від глухого кута то¬тальної індустріальної цивілізації, коли в таких країнах, як коли¬шній СРСР, штучним і фальшивим гаслом розвитку було: «Копай кар'єр глибше, добувай залізної руди більше, виплавляй металу більше, виробляй ще більш потужні екскаватори, щоб копати кар'єр ще глибше...», а людина випала з системи цінностей і де¬градувала. В умовах технотронно-інформаційної ери людина вже не зможе «випасти з системи», вона буде зомбована системою і буде назавжди підкорена глобальним технотронним світом. Через Інтернет, інші такого роду системи людству буде нав'я¬зане створення глобального середовища взаємозв'язку і взаємодії. На це піде приблизно 50 років XXI століття. В процесі глобальної інтернетизації буде поетапно запро¬ваджено нову ідеологію і нову форму соціальної організації — гло¬бальний і транснаціональний корпоративізм. Саме він стане но¬вою ідеологією світового розвитку. Саме він диктуватиме форму¬вання глобальних і національних стратегій і політик розвитку в рамках нових надмогутніх політико-фінансових, інформаційно-адмі¬ністративних світових корпорацій типу «Майкрософт».

В історії людства, особливо в XX столітті, вперто пробивали собі дорогу глобальні нації-держави (США, СРСР, ФРН, Велико¬британія, Франція, Японія, Китай, Індія). В XXI столітті біль¬шість з них стануть воістину глобальними корпоративними дер¬жавами. Саме вони будуть носіями доктрин — корпоративізму і глобального нео-корпоративізму.

Глобальний корпоративізм країн «великої сімки» поки що є ду¬же обмеженим і егоцентричним. Проблеми світу ці країни схильні вирішувати з позицій своїх національних і групових інтересів. Вони поки що не здатні піднятись на новий рівень бачення світу, не здат¬ні розробити і реалізувати глобальну стратегію взаємо¬допомоги і кооперації як основи спільного сумісного виживання. Немає ознак того, що саме ці країни-лідери сві¬ту забезпечують сучасний розвиток концепцій та ідей глобального корпоративізму, виходячи з умов та імперативів подолання гло¬бальної кризи. Вкрай низькою за рівнем і дією залишається гло¬бальна колективна відповідальність провідних країн світу. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає і в тому, що на його фоні пара¬лельно з процесами глобальної інтеграції інтенсивно ідуть процеси сучасної цивілізаційної диференціації і роз'єднання світу. Зіткнення західної і іслам¬ської цивілізацій стало більш ніж серйозною проблемою. Цей конфлікт став загрозою для всього людства.

У зв'язку з цим виникає запитання, а чи не є глобальна відчуже¬ність європейців до Росії, а за інерцією і до України, закономірніс¬тю, а не історичним непорозумінням чи злою волею. Сучасні дослі¬дники (Б. Гаврилишин, А. Гуцал та інші), обгрунтовано наголошують, що ситуація України, як нової безсум¬нівно глобальної держави є ситуацією між двома глобальними циві¬лізаціями — європейською і азійською, що тепер «розходяться» до своїх витоків. Потенційна можливість створення глобальної євра¬зійської цивілізації об'єктивно не стоїть на порядку денному XXI століття. Говорячи про Україну як нову велику європейську держа¬ву, яка прагне відновити своє місце в Європі, дослідники і політичні лідери відзначають вкрай суперечливий і негативний феномен «зникнення» України з глобальної (світової) бізнесової і інтелектуально-культурної арени наприкінці 90-х років XX століття. Незважаючи на те, що європейці цього «недобачають», історичним імперативом XXI століття для України є і залишається реінтеграція з Європою і глобальна інтеграція в світові структури, але не як «бідного родича» нового глобального світу, а на підставі інтенсивного зростання міжнародної конкурентоспроможності за¬вдяки випереджаючого внутрішнього розвитку інноваційного типу, в основі якого великий інтелектуальний потенціал нації і працелю¬бність народу, який пізнав ціну праці.