Методи регулювання платіжного балансу

3.2.Плаваючий обмінний курс

Логіку автоматичної адаптації для плаваючого обмінного курсу показує схема рис.3.

Безпосереднім наслідком від’ємного сальдо платіжного балансу є зниження обмінного курсу грошової одиниці внаслідок перевищення попиту над пропозицією іноземної валюти. Зміни RER зменшують імпорт і збільшують експорт. Оскільки знецінення грошової одиниці збільшує сукупний попит, задля попередження «перегріву» економіки його необхідно доповнити низкою заходів щодо обмеження сукупного попиту: фіскальних і монетарних. У кейнсіанському дусі фіскальна політика є найбільш ефективною для підтримання рівноважного рівня доходу; відповідно підвищення податків або видатків бюджету зменшують доход. Ефект доходу обмежує попит на імпорт, що поліпшує поточний рахунок.

Обмеження пропозиції грошової маси теж зменшує доход: як безпосередньо, так і через підвищення процентної ставки. З іншого боку, підвищення процентної ставки поліпшує рахунок капіталу і фінансових операцій. Варто зауважити, що фіскальні заходи щодо обмеження сукупного попиту ймовірно знизять процентну ставку.

Поєднання трьох ефектів – цінового, доходу і процентної ставки – для плаваючого обмінного курсу не відрізняється від фіксованого обмінного курсу, проте відмінною є їх послідовність під час вирівнювання платіжного балансу. Найголовніше, що для плаваючого обмінного курсу автоматична адаптація розпочинається ціновим ефектом, тоді як для фіксованого обмінного курсу – ним завершується.

3.3. Політика адаптації і акомодаціїПолітика адаптації передбачає зміни засадних макроекономічних показників (доход, процентна ставка, грошова маса, обмінний курс) з метою вирівнювання платіжного балансу. Це може відбуватися в режимі автоматичної адаптації або за допомогою цілеспрямованої економічної політики. Реакція на порушення рівноваги платіжного балансу може обмежитися змінами у фіскальній і монетарній політиці або містити структурні заходи. В дусі класичної традиції автоматична адаптація має переваги, оскільки стабілізаційна політика розглядається здебільшого дестабілізуючим чинником, що перешкоджає поверненню до рівноважного значення доходу. Навпаки, у кейнсіанській традиції державне втручання засобами стабілізаційної економічної політики вважається дієвим чинником запобігання зниженню доходу.

Політика акомодації передбачає внутрішнє (валютні резерви) або зовнішнє фінансування платіжних дисбалансів (зрозуміло, що йдеться про від’ємне сальдо поточного рахунку) – без радикальних змін в економічній політиці. Такий вибір є обґрунтованим для випадків, коли відхилення від рівноваги платіжного балансу є тимчасовими і важливо забезпечити стабільність доходу

При погіршенні сальдо поточного рахунку вибір між політикою адаптації і акомодації передбачає аналіз двох взаємопов’язаних питань:

1.характер макроекономічного шоку – тимчасовий чи перманентний;

2.параметри самодостатності від’ємного сальдо поточного рахунку.

Тимчасові макроекономічні шоки дозволяють обмежитися політикою акомодації, адже першопричини платіжного балансу зникають протягом короткого часу і головним завданням економічної політики стає запобігання зниженню доходу. Під час перманентних шоків фінансування платіжного дисбалансу послаблює нестабільність доходу, але цього недостатньо для вирівнювання платіжного балансу. Зрозуміло, що ідентифікація причин погіршення платіжного балансу та можливостей його вирівнювання залежить від оцінки самодостатності від’ємного сальдо поточного рахунку в розумінні безперешкодного обслуговування зовнішнього боргу, що створюється необхідними зовнішніми запозиченнями для фінансування платіжного балансу.

Емпіричні дослідження показують, що у промислових країнах вирівнювання платіжного балансу розпочинається після перевищення від’ємним сальдо поточного рахунку деякого критичного значення на рівні 5% від ВВП і триває у часі 3-4 роки. При цьому спостерігаються як сповільнення темпу зростання доходу, так і зниження RER. Зміни сальдо поточного рахунку значною мірою повторюють цикл ділової активності. Погіршення сальдо поточного рахунку супроводжується зменшенням чистої інвестиційної позиції. Якщо монетарна політика згладжує процес вирівнювання платіжного балансу, то зміни у сальдо бюджету діють у протилежному напрямі. Вирівнювання платіжного балансу позначається деяким прискоренням інфляції.