Гігієнічне забезпечення підготовки спортсмена в різних клімато-географічних і погодних умовах
Більшість фахівців, ґрунтуючись на аналіз фізіологічних реакцій на перебування і тренування в гірських умовах, пропонують наступну класифікацію.
Низькогір’є – до 800-1000 м над рівнем моря. На цій висоті в умовах спокою і за помірних навантажень не проявляється істотно впливу гіпоксії на фізіологічні функції. Лише під час дуже великих навантажень спостерігаються виражені функціональні зміни.
Середньогір’я – від 800-100 до 2500 м над рівнем моря. Для цієї зони характерними є функціональні зміни вже під час помірних навантажень, проте у стані спокою людина, як правило, не відчуває негативного впливу гіпоксії.
Високогір’я – вище 2500 м над рівнем моря. У цій зоні вже в стані спокою спостерігаються функціональні зміни в організмі, що свідчить про гіпоксію.Серед факторів, які впливають на організм людини в гірських умовах, найважливішими є зниження барометричного тиску, щільності атмосферного повітря, зменшення РО2. Решта факторів (зменшення вологості повітря і сили гравітації, посилення сонячної радіації, пониження температури та ін.), також впливають на функціональні реакції організму людини, але все ж відіграють другорядну роль.
Основними фізіологічними реакціями організму до висотної гіпоксії є: гіпоксія, сповільнення дисоціації оксигемоглобіну, зменшення скоротливої спроможності міокарда.
Одразу після переміщення людини в гори в організмі людини, яка попала в умови гіпоксії, мобілізуються компенсаторні механізми захисту від нестачі кисню. Дані адаптаційні реакції поділяються на термінові і довготривалі: 1) механізми, мобілізація яких може забезпечити достатнє надходження кисню в організм незважаючи на його дефіцит в зовнішньому середовищі; 2) поліцитемія і відповідне збільшення кисневої ємності легень; 3) механізми, які створюють умови для достатнього надходження кисню до мозку, серця та іншим життєво важливим органам, незважаючи на гіпоксемію, а саме: розширення артерій і капілярів мозку, серця та ін.; 4) зменшення дифузної відстані для кисню між капілярною стінкою і мітохондріями клітин за рахунок утворення нових капілярів і зміни властивостей клітинних мембран; 5) посилення спроможності клітин утилізувати кисень через ріст концентрації міоглобіну; збільшення спроможності клітин і тканин утилізувати кисень з крові і утворювати АТФ, незважаючи на брак кисню; 6) посилення аеробного ресинтезу АТФ за рахунок активізації гліколізу.
Невірне побудоване тренування в умовах середньогір’я і високогір’я (надмірно високі навантаження, нераціональне чергування роботи і відпочинку та ін.) може призвести до надмірного стресу, при якому сумація впливу гірської гіпоксії і гіпоксії навантаження спроможна спричинити реакції, які характерні для хронічної гірської хвороби. Зокрема, може спостерігатися гіповентиляція, компенсація якої забезпечується надмірним посиленням кровотворення і кровообігу. Спостерігається додаткова активізація еритропоетину, прогресуюча поліцитемія і гіперфункція серця, яка проявляється в додатковому збільшенні хвилинного об’єму, наростаючій гіпертонії малого кола. Може виникнути циркуляторний кризис, який пов’язаний з негативним впливом гіпоксії на міокард. Відмічаються порушення провідності і ритму, артеріальний, пульсовий і систолічний тиск знижується, венозний зростає. Водночас різко розвивається стомленість. Ці реакції, можливо, можуть стимулювати і порушення утилізації кисню мітохондріями тканин і, як наслідок, додаткової мобілізації транспортних механізмів.
Ймовірність виникнення гірської хвороби багато в чому залежить від індивідуальної сприйнятливості особливостей попередньої підготовки, досвіду гіпоксичного тренування і ряду інших причин. Гостра висотна хвороба характеризується порушенням сну, розладом функції дихання, зменшенням працездатності, погіршенням самопочуття.
Профілактиці виникнення висотної хвороби сприяють попереднє штучне гіпоксичне тренування, пасивне перебування в барокамері, поступове переміщення у високогір’я. Для усунення симптомів гірської хвороби можливе застосування спеціальних препаратів (за рекомендаціями лікаря) або переміщення на меншу висоту.
У перші дні після переїзду потрібно зменшити об’єм тренувальних навантажень на 10-20% і у 2-3 рази зменшити їх інтенсивність порівняно з відповідними даними тренувань в умовах рівнини. Головною умовою для підвищення тренувальних навантажень є покращання самопочуття і працездатності спортсмена.
Для оптимізації процесу адаптації в гірських умовах важливе значення має раціональний розпорядок дня, складений з урахуванням місцевих умов. Він повинен передбачати необхідні періоди відпочинку, денного і нічного сну, застосування різноманітних відновних засобів.