Мігрень у дітей та підлітків: фармакологічне лікування

Антидепресанти стали головною ланкою профілактики мігрені, незважаючи на обмежену кількість даних, що могли б підтвердити це положення. У відкритому дослідженні (клас IV), до якого увійшло 192 дитини з частими головними болями, 70 % з яких мали мігрень, призначався амітриптилін у дозі до 1 мг/кг/добу. Середній вік пацієнтів становив 12 років, вони мали понад 3 приступи головного болю на місяць. Більше 80 % пацієнтів відмічали значне зменшення частоти та інтенсивності приступів головного болю, за відсутності змін тривалості приступів. Побічні події були мінімальними, але неспецифічними. Одне ретроспективне дослідження (клас IV) щодо використання превентивних препаратів у дітей та підлітків продемонструвало, що амітриптилін викликав “позитивний рівень відповіді на лікування” у 89 % пацієнтів (n = 73). Позитивний рівень відповіді визначався як зменшення частоти та інтенсивності головного болю та прихильності до препарату. Частота приступів головного болю зменшилася з середнього базисного рівня в 11 приступів на місяць до 4,1 приступи на місяць. Побічним ефектом була незначна седація. Щодо таких трициклічних антидепресантів, як нортриптилін та дезипрамін, порівняльних даних не існує.Тразодону гідрохлорид вивчався в одному плацебо-контрольованому (клас ІІ) перехресному дослідженні (n = 35) пацієнтів віком від 7 до 18 років. Протягом початкового періоду лікування не було встановлено відмінностей щодо ступеня зменшення головного болю в групі тразодону і плацебо, тоді як при подальшому лікуванні результати за цим показником у групі тразодону (1 мг/кг/добу за три прийоми) були достовірно кращими. В обох групах побічні ефекти не спостерігалися.

Дослідження з використання інгібіторів зворотного захоплення серотоніну у дітей та підлітків не проводилися. Зважаючи на сучасні погляди на патофізіологію мігрені, що охоплюють нейрональну ініціацію та кортикальну депресію, антиконвульсанти привертають все більшу увагу як альтернативна терапія мігрені. Одне дослідження класу IV 42 дітей (віком від 7 до 16 років) встановило, що понад 80 % пацієнтів змогли припинити прийом препаратів для лікування мігрені під час використання дівальпрексу натрію (15–45 мг/кг/добу). Після 4 місяців лікування 75,8 % пацієнтів відзначали 50 %–не зменшення частоти головного болю; 14,2 % мали 75 %–не зниження і 14,2 % досягли повного купування приступів мігрені. Побічні ефекти включали розлади з боку ШКТ, набір ваги, сонливість, головокружіння та тремор.

Друге дослідження, що вивчало дію дівальпрексу натрію, включало дітей віком від 9 до 17 років (n = 10), які лікувалися у відкритому режимі (клас IV), дозування — 500–1000 мг. В результаті зменшилася частота та інтенсивність приступів головного болю. Середня кількість приступів мігрені при лікуванні зменшувалась з 6 до 0, 7 випадки на місяць, а середня тривалість приступу — з 5,5 до 1,1 години. Побічні ефекти включали сонливість, головокружіння та підвищений апетит; серйозні побічні дії не спостерігалися (проте слід зауважити, що кількість хворих дослідження була недостатньою). Дівальпрекс натрію має певні застереження при застосуванні у жінок дітородного віку.

Одне ретроспективне дослідження (клас IV) щодо вивчення ефективності топірамату в педіатрії включало 75 пацієнтів. Добові дози препарату становили 1,4 ё 0,74 мг/кг/добу. В результаті спостерігалося зменшення частоти головного болю з 16,5 ё 10 до 11,6 ё 10 приступів на місяць (p < 0,001). Середня тяжкість і тривалість приступів, а також рівень пов’язаної з цим непрацездатності також зменшувалися. Побічні ефекти включали когнітивні зміни (12,5 %), втрату ваги (5,6 %) та сенсорні симптоми (2,8 %). Одне ретроспективне дослідження (клас IV) проводилося з метою вивчення ефективності й безпечності призначення леветірацетаму при мігрені у дітей в дозах 125–250 мг двічі на добу у 19 пацієнтів (середній вік — 12 років), середня тривалість лікування становила 4,1 місяці. Середня частота приступів головного болю знизилася з 6,3 випадків на місяць до лікування до 1,7 випадку після лікування (p < 0,0001). 52 % пацієнтів відзначили відсутність приступів мігрені під час лікування. У 82,4 % пацієнтів побічних ефектів не спостерігали; 10,5 % хворих припинили лікування через такі побічні ефекти, як сонливість, головокружіння та підвищена дратівливість. Антагоністи кальцію проявляють дію шляхом селективної інгібіції вазоактивних субстанцій в цереброваскулярних гладких м’язах. За результатами контрольованого перехресного дослідження, в якому взяли участь діти віком від 7 до 18 років (n = 37), було встановлено непостійні ефекти німодипіну (10–20 мг 3 рази/добу) порівняно з плацебо (клас I). Протягом початкового періоду лікування відмінності у зменшенні головного болю в групі активного лікування і плацебо були відсутні, тоді як при подальшому лікуванні в групі німодипіну спостерігалося значиме зниження частоти приступів мігрені, але без впливу на тривалість приступу. Побічні ефекти були обмежені незначним абдомінальним дискомфортом у 0,08 % хворих. Флунарізин оцінювався у декількох дослідженнях щодо профілактики мігрені дитячого віку. Подвійне сліпе плацебо-контрольоване перехресне дослідження (клас І), в якому препарат призначався в дозі 5 мг/добу (n = 63), продемонструвало значиме зменшення частоти приступів мігрені (p < 0,001) і зниження тривалості приступу (p < 0,01) порівняно з плацебо. Головними побічними ефектами були сонливість (9,5 %) та набір ваги (22,2 %). Було проведено дослідження класу II, в якому порівнювалася дія препаратів флунарізин та пропранололом. Обидва препарати достовірно знижували частоту приступів мігрені, суттєвих відмінностей між двома групами лікування не спостерігалося. Доступні на даний час ресурси Кохрейнівської бази даних також підтверджують доведену ефективність флунарізину для лікування мігрені у дітей.

Рекомендації щодо превентивної терапії мігрені у дітей та підлітків