Мігрень у дітей та підлітків: фармакологічне лікування

Агоністи рецепторів 5-гідрокситриптаміну (триптани). Суматриптан у формі назального аерозолю, підшкірної ін’єкції та таблеток був предметом декількох подвійних сліпих плацебо-контрольованих досліджень. Три контрольовані дослідження (клас І) продемонстрували ефективність та безпечність суматриптану у формі назального аерозолю (спрею) у підлітків з мігренню. Перше дослідження (клас І; n = 14) засвідчило значиме зниження головного болю у 2-годинний проміжок часу у 85,7 % пацієнтів групи суматриптану, у порівнянні з 42,9 % плацебо (p = 0,03). У пацієнтів, що приймали суматриптан, також значимо зменшились симптоми, пов’язані з головним болем: нудота — на 36 %, фонофобія — на 57 %.

Друге дослідження було багатоцентровим подвійним сліпим та плацебо-контрольованим (клас І) і включало 510 підлітків (віком від 12 до 17 років); метою було порівняння ефекту від застосування суматриптану в дозах 5 мг, 10 мг та 20 мг у формі назального спрею з плацебо. Рівень відповіді у 2-годинний інтервал часу (зниження інтенсивності головного болю з сильної або помірної до незначної або до купування приступу) становив 66 % для дози 5 мг (p < 0,05), 63 % для дози 20 мг (p = 0,059) та 53 % для плацебо. Значиме зниження головного болю (p < 0,05) у 1–годинний інтервал спостерігалось при використанні доз 5 мг та 20 мг. Стан без головного болю у 2-годинний інтервал досягнув рівня статистичної значимості при прийомі назального спрею у дозі 20 мг (p < 0,05). Прояви фотофобії та фонофобії зменшувалися при прийомі дози 20 мг (p < 0,05). Єдиним побічним ефектом було порушення смакових відчуттів (26 %).Третє дослідження було подвійним сліпим та плацебо-контрольованим, з двостороннім перехресним дизайном (клас І; n = 83), включало дітей віком від 8 до 17 років (середній вік дітей становив 12,4 років). Назальний спрей у дозі 10 мг призначався дітям вагою від 20 до 39 кг та в дозі 20 мг дітям вагою > 40 кг. Первинною кінцевою точкою було зниження головного болю на 2 бали за 5-бальною шкалою інтенсивності болю у 2-годинний проміжок часу. У 2-годинний інтервал первинна кінцева точка була досягнута у 64 % пацієнтів, які отримували суматриптан та у 39 % з групи плацебо (p = 0,003). В 1-годинний проміжок часу зменшення головного болю спостерігалося у 51 % дітей, які отримували суматриптан, та у 29 % дітей групи плацебо (p = 0,014). Повна відсутність больового синдрому відмічалась у 31 % пацієнтів, які отримували суматриптан, у порівнянні з 19 % пацієнтів групи плацебо (p = 0,14). Вторинні кінцеві точки, такі як необхідність призначення інших препаратів для зняття приступу мігрені та переваги пацієнтів, також свідчили на користь суматриптану (статистично недостовірно). Зміни смакових відчуттів знову були найбільш поширеним побічним ефектом (29 %).

Суматриптан у формі підшкірної ін’єкції вивчався у двох відкритих дослідженнях (клас IV). Перше дослідження проводилось у дітей віком від 6 до 16 років, в ході якого призначався суматриптан в дозі 6 мг для дітей з вагою > 30 кг та в дозі 3 мг для дітей з вагою < 30 кг. Ін’єкція була ефективною у 64 % дітей, з побічними ефектами (у 15 з 17 пацієнтів) у вигляді відчуття стискання в грудній клітці та в ділянці шиї чи відчуття поколювання (пощипування), що тривали протягом 15 хвилин. Друге дослідження, яке вивчало суматриптан у формі підшкірної ін’єкції в дозі 0,06 мг/кг, включало 50 пацієнтів віком від 6 до 18 років (клас IV) і встановило ефективність препарату у 78 % хворих; 26 % пацієнтів відзначили покращення в межах 30 хвилин, 46 % — в межах 60 хвилин, 6 % — в межах 1–2 годин. Рівень повторних приступів головного болю був низький і становив 6 %. Відповідь на проведення терапії спостерігалася у 91 % хлопчиків та 68 % дівчаток. 80 % пацієнтів відмічали транзиторні побічні ефекти у вигляді дискомфорту в ділянці голови, шиї або грудної клітки.

Інше клінічне дослідження (клас І) включало дітей віком від 8,3 до 16,4 року (n = 23) та вивчало призначення суматриптану у формі пероральних таблеток у дозі 50–100 мг. Це дослідження не продемонструвало чіткої переваги застосування препарату над плацебо щодо первинної кінцевої точки (зменшення болю у 2-годинний інтервал).

Дослідження різатриптану у дітей є обмеженими. Поодинокий звіт про дослідження І класу не засвідчив відмінності у порівнянні з плацебо щодо зменшення болю у дітей віком від 12 до 17 років при 2-годинній первинній кінцевій точці (різатриптан 66 %; плацебо 56 %; p = 0,79). Можливо, ці результати пояснюються високим рівнем респондентів, які відзначили сприятливий вплив плацебо. Різатриптан демонстрував добру переносимість пацієнтами та високий рівень безпечності з частотою виникнення побічних подій (астенія, головокружіння та сухість у роті), яку можна порівняти з плацебо (3–5 %).

Відкрите багатоцентрове дослідження (клас IV) використання перорального золмітриптану (2,5–5 мг) у підлітків віком від 12 до 17 років (n = 38), в яких було зафіксовано 276 приступів мігрені, продемонструвало, що лікування добре переносилось пацієнтами. Загальне (сумарне) зменшення симптомів головного болю у 2-годинний інтервал спостерігалось у 88 % пацієнтів, які приймали дозу 2,5 мг, та у 70 % пацієнтів, які приймали дозу 5 мг. Повне купування головного болю було досягнуто у 66% пацієнтів.

Таким чином, в ході ряду досліджень було продемонстровано безпечність та ефективність (клас І) як ібупрофену, так і ацетамінофену для гострого (невідкладного) лікування головних болей при приступі мігрені у дітей. Суматриптан є єдиним 5HT1 агоністом з доказаною ефективністю для лікування дітей та підлітків з мігренню; назальний спрей в дозах 5 мг та 20 мг має найбільш сприятливі профілі використання (клас І). Наявні докази лише IV класу щодо ефективності використання суматриптану у формі підшкірних ін’єкцій. Препарати триптанового ряду для перорального прийому в дослідженнях І класу ефективності не продемонстрували.