Показання і протипоказання до гемотрансфузії

Для запобігання цьому ускладнен¬ню рекомендують користуватися свіжою консервованою кров'ю, а та¬кож поєднувати її переливання з внут¬рішньовенним введенням низькомо-лекулярних плазмозамінних розчинів (гемодез, реополіглюкін, реомакро-декс, неокомпенсан та ін.).

Небезпечним ускладненням перели¬вання крові є гемотрансфузійний шок. Він зумовлений переливанням несу¬місної за системою АВО і резус-фак¬тором крові тощо. Може спричини - тися переливанням інфікованої або зміненої крові, крові, яка була випад¬ково заморожена і відтанула чи нагріва¬лася до температури, що вища за 40 °С.

Головними причинами цього усклад¬нення є руйнування еритроцитів до¬нора, їх гемоліз зі звільненням ток¬сичних продуктів розпаду (гістаміну, брадикінінів, катехоламінів та ін.). Іноді можливий і гемоліз еритроцитів реципієнта під впливом аглютинінів крові донора. Це буває у разі транс¬фузії крові універсального донора ре¬ципієнтам з іншими групами.

Все це зрештою призводить до роз¬витку шоку, тяжкої інтоксикації, порушення згортання крові, гострої ниркової недостатності.

У перебігу гемотрансфузійного шоку розрізняють три періоди: І — шоку; II — ниркової недостатності;

III — одужання.

Період шоку (перші кілька годин). Може розвиватися ще під час пере¬ливання крові, після введення в кро-іюносне русло 20—40 мл крові. Хво¬рий стає неспокійним, скаржиться на відчуття жару, стиснення за грудни¬ною, головний біль і біль у попере¬ковій ділянці, нудоту, блювання. Біль зумовлюється спазмом мозкових, ме-зентеральних і ниркових судин. Пульс стає частим, артеріальний тиск зни¬жується. Біль такий сильний, що хво¬рі стають неспокійними, кричать. Обличчя хворого спочатку червоніє, а пізніше блідне, з'являється озноб, підвищується температура тіла. Згодом з'являються мимовільні сечовипус¬кання та дефекація. Розпочинаються гемоглобінурія та гемоглобінемія. Швидко розвивається жовтяниця.

Період ниркової недостатності ха¬рактеризується ознаками ураження нирок. Зменшується або взагалі при¬пиняється виділення сечі. Розвиваєть¬ся уремія, яка характеризується голов¬ним болем, нудотою, блюванням, утратою апетиту, проносом, адина¬мією, сонливістю, ознобом, підви¬щенням артеріального тиску. Нарос¬тають блідість і жовтушність шкіри, пастозність і набряки. Температура тіла підвищується до 38 °С і більше. Розвивається анемія, у крові підви¬щуються рівні сечовини, креатиніну, білірубіну, калію. У сечі виявляють білок, лейкоцити, еритроцити, ци¬ліндри.

У разі прогресування захворюван¬ня хворі помирають на 3-тю —18-ту добу після гемотрансфузії. За спри¬ятливого перебігу з 2—3-го тижня стан їх починає поліпшуватися і настає третій період — одужання.

Першою ознакою періоду одужан¬ня є відновлення діурезу. Він посту¬пово збільшується і до 8—12-ї доби може досягнути 3—4 л на добу. По¬ступово поліпшується загальний стан хворого. Щоправда, після відновлен¬ня функції нирок ще тривалий час можуть спостерігатися загальна слаб¬кість, швидка втомлюваність, зали¬шається зниженою концентраційна здатність нирок.

Клінічні прояви гемотрансфузійно¬го шоку при резус-несумісності мають багато спільного з шоком, що розви¬вається за АВО-конфлікту, але він буває частіше після переливання крові і має не такий гострий перебіг.

Лікування гемотрансфузійного шоку при АВО- і резус-конфлікті од¬накове. Воно залежить від періоду ускладнення.Лікування повинне розпочинатися безпосередньо після появи початко¬вих ознак шоку. Протягом перших 12 год добрі наслідки забезпечують обмінні переливання крові. У хворих ексфузують 1000—2000 мл крові, яку заміщають одногрупною донорською (3—5 діб зберігання). Лікування по¬винно бути спрямоване на нормаліза¬цію гемодинаміки і виведення з орга¬нізму продуктів гемолізу. Показане підшкірне введення 1 мл морфіну гідрохлориду, промедолу, 0,5—1 мл атропіну сульфату, кордіаміну, кофеї¬ну, внутрішньовенне — 20 мл 40 % розчину глюкози з вітамінами В, С, коргліконом, строфантином (0,5 мл), 10 мл 10 % розчину кальцію хлори¬ду, гідрокортизону. Пізніше внутрі¬шньовенне вводять 400—500 мл реополіглюкіну, гемодезу, 400—500 мл 5 % розчину натрію гідрокарбонату або 200—250 мл 10 % розчину натрію лак¬тату. З метою стимуляції діурезу вво¬дять діуретичні засоби (20 % розчин маніту з розрахунку 1 г сухої речови¬ни на 1 кг маси тіла хворого). За відсутності ефекту через 6 год введен¬ня маніту можна повторити. Для роз¬ширення кровоносних судин нирок і поліпшення ниркового кровообігу ре¬комендують уводити кофеїн-бензоат натрію (10 % — 1 мл), розчин еуфі¬ліну (2,4 % - 5-10 мл)