Пульпіт

У вогнищі запалення пульпа розпадається, утворює абсцес. Гній руйнує клітинні елементи, призводить запалення всієї структури пульпи. Процеси бродіння ферментації в порожнині зуба посилюються, підвищується внутрішньопульпарний тиск, що супроводжується інтенсивні больовим приступом.

Прорив гнійного ексудату в каріозну порожнину зруйнований дентин (дренаж) в стадії гострого гнійного пульпіту призводить до переходу гострого процесу в хронічний. Іншим закінченням гострого дифузного або гнійного пульпіту може бути загибель пульпи.

При переході гострого пульпіту в хронічний фіброзний спостерігається дві стадії:

- у 1-й стадії по периферії абсцесу утворюється грануляційна тканина, густо пронизана інфільтратом із лімфоцитів і макрофагів;

- у 2-й стадії тканина пульпи фіброзно перероджується, що відповідає стадії проліферації. При цьому різко збільшується число волокнистих елементів, зменшується кількість клітин, у тому числі й одонтобластів. Спостерігається облітерація судин і петрифікація пульпи.

При переході гострого пульпіту в хронічний гангренозний поверхнева ділянка пульпи некротизується через приєднання гнилісних мікробів. Ділянка некрозу з часом розповсюджується на всю коронкову частину, а потім і на кореневу, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення періодонтиту.

У молодому віці гострий пульпіт інколи може перейти в хронічний гіпертрофічний, який характеризується значним розростанням грануляційної тканини (стадія проліферації значно переважає). Поверхня грануляційної тканини інфільтрована лейкоцитами, що розпадаються. Згодом на грануляційну тканину наростає багатошаровий плоский епітелій (після доторкування її до епітелію ясен) і утворюється поліп пульпи.

Отже, при різних формах пульпіту явища альтерації, ексудації і проліферації є завжди, але: при гострих формах пульпіту переважають явища ексудації, при хронічному гангренозному - альтерації, при хронічному гіпертрофічному -проліферації.

Незважаючи на те, що при запаленні пульпа зазнає значних змін, при початкових формах пульпітів вони можуть бути ліквідовані завдяки лікуванню.

Класифікації пульпітів. Одну з перших класифікацій пульпітів запропонував І.Аркеві у 1886 р. В її основу були; покладені патологоанатомічні зміни і больовий симптом. Ця класифікація містила понад 12 різновидів гострих і хронічний форм пульпіту, була дуже громіздкою і базувалась в основному на патологоанатомічних даних.Фундаментальним вкладом у вивчення пульпітів булав класифікація А.І. Абрикосова (1919), яка базувалась патогістологічних дослідженнях, але вона не давала клінічної характеристики різних форм цього захворювання. Б.Н.Могильницький та А.І. Євдокимов у 1925 році запропонували громіздку патологоанатомічну класифікацію.

Чимало інших авторів за основу своїх класифікації брали різні ознаки: клінічні, морфології (патологоанатомічні), а також їх комбінації, практикуючого лікаря більше годиться класифікація, в основ) якої покладені клінічні дані. Така класифікація була запропонована харківським вченим Ю.М. Гофунгом у 1926 році:

I. Гострий пульпіт:

1) частковий; 2) загальний; 3) загальний гнійний.

II. Хронічний пульпіт:

1) простий; 2) гіпертрофічний; 3) гангренозний.

Такий схематичний поділ пульпіту можна здійснити базуючись на клінічних даних, опитуванні та огляді хворого цьому перевага даної класифікації).