Холера (cholera)

Суха холера (cholera sicca) — дуже тяжка («трагічна») фор¬ма хвороби із злоякісним перебігом. У хворих на таку форму се¬ред повного здоров'я з'являється різка слабість, швидко розвива¬ється колапс, задишка, судороги, ціаноз, коматозний стан. Ця фор¬ма за кілька годин призводить до летального кінця при недостат¬ності кровообігу і дихання. Такий варіант спостерігається рідко, як правило, у виснажених хворих.

Стерта форма хвороби характеризується нечіткою симптомати¬кою і легким перебігом (частіше спостерігається у разі холери Ель-Тор).

Перебіг холери у дітей дошкільного віку має деякі особливості. Гастроентерит, як правило, розвивається рідше і хвороба перебі¬гає у формі ентериту. Частіше спостерігаються тяжкі форми, оскільки діти тяжче переносять зневоднення. У них частіше вини¬кають ураження центральної нервової системи, проявами чого є адинамія, конвульсії, клонічні судороги, глибоке порушення сві¬домості, кома. У дітей швидше розвивається зневоднення, ступінь якого встановити важче у зв'язку з відносно більшим об'ємом по¬заклітинної рідини, тому показники відносної густини плазми кро¬ві є менш інформативними. У дітей більша схильність до гіпокаліємії, значніше підвищення температури тіла. Пронос має виснажли¬вий характер. Можливі менінгеальні симптоми.Подібні прояви можуть спостерігатися також у осіб похилого віку внаслідок ареактивності (авітаміноз, інтеркурентні захворю¬вання). Летальність досягає 20—40 % і більше.

Особливості сучасного перебігу холери пов'язані зі специфікою вібріона Ель-Тор. Холера, спричинена цим збудником, має пере¬важно більш легкий перебіг, частіше спостерігаються стерті та атипові форми з тривалим постінфекційним, нерідко здоровим вібріоносійством. ;

Ускладнення. Одним із ускладнень холери є холерний тифоїд (Грізінгера), який часто розвивається на початку реактивного пе¬ріоду внаслідок проникнення гнильних чи інших мікроорганізмів з кишок у кров на тлі глибокого пригнічення імунологічної реактив¬ності організму. У разі виникнення такого ускладнення спостеріга¬ється раптове підвищення температури тіла до 39 °С і вище. З'яв¬ляються головний біль, сонливість, тифозний стан, гепатоліенальний синдром. На шкірі можливий розеольозний висип, із крові ви¬діляють збудників кишкових інфекцій (сальмонели, ешерихії та ін.). Якщо у хворих, які перебувають у такому стані, настає холерна кома внаслідок екстраренальної азотемії, то летальний кінець не¬минучий. Видужання можливе, але наступає дуже повільно.

Іншими ускладненнями холери є пневмонія, яка часто супрово¬джується набряком легень, а також флегмона, абсцес, гнійний па¬ротит, цистит та ін.

Прогноз. Завдяки широкому застосуванню патогенетичного лі¬кування (регідратації) летальність від холери різко зменшилася, однак при зневодненні III—IV ступеня прогноз завжди серйозний. Останнім часом летальність зменшилася з 30 до 1 %.

Діагноз. Під час епідемічного спалаху холери та наявності ти¬пових проявів хвороби діагностика не є складною і може грунту¬ватися лише на клінічній симптоматиці. Однак при легкій формі хвороби із зневодненням І та II ступеня виникають значні діагнос¬тичні труднощі, особливо у міжепідемічний період.

Опорними симптомами клінічної діагностики холери є: а) кла¬сична тетрада — пронос, блювання, зневоднення (ізотонічна дегі¬дратація), судороги; б) гострий початок хвороби з проносу та на¬ступного блювання (без нудоти, болю в животі, тенезмів), блю¬вотні маси та фекалії у вигляді рисового відвару чи молочної сироватки; в) субнормальна температура тіла; г) акроціаноз (тотальний ціаноз), симптоми холерного обличчя, руки пралі, холер¬ної складки, холерних окулярів; д) охриплий безгучний голос (до афонії), тахіпное, тахікардія, зниження артеріального тиску (до колапсу), олігоанурія.

Велике значення для встановлення діагнозу мають дані епідеміологічного анамнезу, наявність подібного захворювання в ото¬ченні хворого.

Специфічна діагностика. Використовують як класичні, так і експресметоди. До класичних досліджень належить бактеріологіч¬ний метод, який є основним і вирішальним у лабораторній діагно¬стиці холери. Для бактеріологічного дослідження використовують фекалії і блювотні маси. Якщо немає можливості доставити мате¬ріал до лабораторії протягом 3 год, використовують середовища-консерванти (лужна 1 % лептонна вода, вісмутсульфітне середовище Ріда та ін.). Матеріал збирають в індивідуальні судна, від¬миті від дезинфікуючих розчинів. Для дослідження беруть 10— 20 мл матеріалу, який за допомогою знезаражених кип'ятінням ложок збирають у стерильні банки або пробірки. Для отримання матеріалу також використовують ректальні ватні тампони, рідше гумові катетери. Матеріал доставляють у лабораторію в метале¬вій тарі спеціальним автотранспортом. Під час отримання і тран¬спортування матеріалу слід суворо дотримуватися правил особис¬тої безпеки. Матеріал висівають на 1 % лептонну воду (поперед¬ній результат через 6 год) з наступним висіванням на густі живильні середовища. Кінцевий результат отримують через 24—36 год.