Хвороби внутрішніх органів
Хвороби новонароджених дітей захворювання шкіри і пупкової ранки
Шкіра новонародженого з її тонким епітеліальним шаром і великою кількістю кровоносних судин не виконує захисної функції і легко інфікується. Мікроорганізми, які потрапляють на шкіру, швидко поширюються у ній. Тому хвороби шкіри і пупкової ранки не можна вважати місцевим явищем. Ці захворювання супроводяться загальними розладами та інтоксикацією. Іноді навіть при невеликій поширеності і мало виражених місцевих змінах спостерігаються значні порушення у діяльності всього організму.
Поганий догляд за шкірою новонародженого, тривале перебування його у мокрих пелюшках, недбале підмивання після сечовипускань чи випорожнень нерідко призводять до прілостей, найчастіше у пахвинних складках. Розрізняють три ступені попрілості: перший почервоніння шкіри без порушення її цілісності поверхневого шару, другий – різке почервоніння з роз’їданням поверхневого шару шкіри, третій: — Характерна молекулярна поверхня шкірника утворилася в результаті злиття ерозій.
Лікування. При попрілості насамперед треба дотримуватися широкого вільного сповивання. Ще кращим є відкритий спосіб лікування з ультрафіолетовим опромінюванням. Набули поширення присипки з ксероформу, стрептоциду, тальку, оксиду цинку. При мокрій поверхні роблять примочки з 0,25 % розчину нітрату срібла. Обов'язковими е щоденні гігієнічні ванночки з відварами череди, лікарської ромашки або з слабким розчином калію перманганату.
Гнійне запалення шкіри спричиняється різною мікрофлорою, найчастіше стафілококом (близько 80%), рідше стрептококом, кишковою і синьогнійною паличками та ін. Ця патологія у новонароджених проявляється везикулопустульозом і пухирчаткою.
Везикулопустульоз характеризується появою дрібних гнійничкових висипань, розміри яких різні — від зерен проса до горошини. Ці елементи розміщуються у природних складках шкіри, на тулубі і кінцівках, на шкірі голови між волоссям. При невеликій кількості таких висипань загальний стан дитини не порушується. У ослаблених дітей гнійнички можуть перейти у множинні абсцеси і флегмону.
Пухирчатка новонароджених — більш небезпечне ураження шкіри, ніж везикулопустульоз. Здебільшого виникає на і—2-му тижні життя. Має вигляд пухирців різної величини (0,5—2 см) з червоною облямівкою, які наповнені серозно-гнійною рідиною. Коли вони розкриваються, оголюється ерозивна поверхня, яка іноді покрита крапельками крові. Пухирці з'являються на шиї, кінцівках і рідше на животі. При великій Їх кількості порушується загальний стан дитини, підвищується температура тіла. Діти стають млявими, погано сплять, не збільшується їхня маса, іноді спостерігаються диспепсичні явища. У крові — лейкоцитоз, нейтрофільоз, зростає ШОЕ. Перебіг хвороби може бути тривалим і призвести до розвитку токсико-септичного стану.
Профілактика. Основою профілактики повинно бути що1айЇуЬоріше"дотрТГілання стерильності (руки матері і персоналу, шкіра грудей матері, предмети догляду, білизна та ін.). Хвору дитину необхідно негайно ізолювати, виділивши для догляду за нею окремий персонал. Такі заходи запобігають поширенню інфекції.
Лікування. Передусім необхідне місцеве застосування дезинфікуючих засобів (брильянтовий зелений) і суворе дотримання чистоти при догляді. Антибіотики краще призначати після бактеріологічного дослідження флори із пухирців і визначення її чутливості до протибактеріального засобу. При впертому тривалому перебігу хвороби застосовують імунопрепарати — протистафілококовий гамаглобулін і антистафілококову плазму. Доцільне ультрафіолетове опромінення.
Новонароджених з гнійничковими хворобами шкіри слід негайно ізолювати. Для догляду за ними виділяють окремий персонал.
Хвороби пупка. Пупкова грижа утворюється при неповному закритті пупкового кільця. У ній міститься сальник або петлі тонких кишок. Під час сильного плачу і натужування грижа випинається в ділянці пупка у вигляді пухлини, що за величиною буває від горошини до лісового горіха. У стані спокою грижа спонтанно вправляється.
Лікування. Невеликі грижі звичайно з часом заростають самовільно. При більших розмірах вправляють вміст грижового мішка, після чого на ділянку пупка накладають широкий (3-5 см) лейкопластир. Отвір грижі здебільшого заростає без хірургічного втручання.
Пупкова ранка є добрими вхідними воротами для патогенної флори. Інфікування найчастіше відбувається за рахунок стафілококів і стрептококів, рідше проникає кишкова паличка, пневмокок та ін.Запалення пупкової ранки дістало назву омфаліту. Розрізняють просту і флегмонозну його форми. Проста форма — мокнучий пупок виникає при уповільненій епітелізації пупкової ранки. При цьому вона довго мокне, з'являються грануляції, серозні або серозно-гнійні виділення. Процес загоювання іноді триває кілька тижнів. Загальний стан дитини не порушений. Флегмонозна форма омфаліту характеризується поширенням запального процесу навколо пупка і на прилеглі до нього тканини. Шкіра навколо пупка є гіперемованою і набряклою. Якщо натиснути на прилеглу до пупка ділянку, то з пупкової ранки виступає гній. Загальний стан дитини погіршується, вона стає неспокійною, підвищується температура тіла, втрачається апетит, знижується маса тіла, з'являються диспепсичні явища. При будь-якій патології пупкової ранки є реальна небезпека поширення інфекції на пупкові судини і розвитку пупкового сепсису.