Управління прибутком

Специфіка задач кожного конкретного підприємства та розбіжності зовнішніх і внутрішніх умов їхньої господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, що носила б універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного підприємства становлять аналіз і облік у процесі цього розподілу окремих факторів, що погоджують цей процес з поточною і майбутньою господарською діяльністю даного підприємства.

За ознакою виникнення усі фактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розділити на дві основні групи: а) зовнішні (генеровані зовнішніми умовами діяльності підприємства); б) внутрішні (генеровані особливостями господарської діяльності даного підприємства).

Зовнішні фактори розглядаються як свого роду обмежувальні умови, що визначають границі формування пропорцій розподілу прибутку.

Правові обмеження. Законодавчі норми визначають загальні фінансові і процедурні питання, пов'язані з розподілом прибутку. Вони формують пріоритетність окремих напрямків його використання (податкових та інших відрахувань), установлюють нормативні параметри цього використання (ставки податків, зборів і інших обов'язкових відрахувань за рахунок прибутку; ставки мінімальних відрахувань у резервний фонд і т.п.).

Податкова система. Конкретні ставки окремих податків і система податкових пільг істотно впливають на пропорції розподілу прибутку. Якщо рівень оподатковування особистих доходів громадян значно нижче рівня оподатковування господарської діяльності і майна підприємства, це створює передумови до підвищення частки споживання капіталу. І навпаки, якщо податкова система передбачає пільги з реінвестування прибутку, використання його для благодійної цілі, це створює передумови стимулювання таких форм використання прибутку.Середньоринкова норма прибутку на інвестований капітал. Характер цього показника, що складається на ринку капіталу, формує ефективність пропорцій споживання і реінвестування прибутку, будучи своєрідним критерієм управлінських рішень з цього питання. В умовах зниження середньоринкового рівня прибутку на капітал зростають тенденції підвищення частки прибутку, що направляється на споживання. У той же час ріст цього показника створює пе-редумови до більш ефективного використання реінвестованого капіталу, а відповідно і до підвищення частки капіталізованої частини прибутку.

Альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів. Якщо підприємство має можливість залучати фінансові ресурси і з зовнішніх джерел на умовах більш низької вартості, ніж середньозважена вартість його капіталу, воно може більший розмір прибутку розподіляти серед власників і персоналу, тому що його інвестиційні потреби будуть задовольнятися за рахунок більш дешевих альтернативних зовнішніх джерел фінансування. Якщо ж доступ підприємства до зовнішніх джерел формування власного і позикового капіталу обмежений або вартість його залучення значно перевищує рівень середньозваженої вартості капіталу, що склався на підприємстві, більш ефективним буде використання прибутку в інвестиційних цілях.

Темп інфляції. Цей фактор генерує ризик знецінення майбутніх доходів, формуючи схильність власників до росту поточних виплат. Але якщо підприємство випускає інфляційно захищену продукцію (а ціни на окремі види продукції можуть і значно випереджати темпи інфляції) чи його інвестиційні проекти забезпечують високий рівень матеріалізації капіталу (у формі операційних основних фондів, запасів товарно-матеріальних цінностей і т.п.), то негативним впливом цього фактора на реально обумовлені пропорції розподілу прибутку можна зневажити. Головною умовою при цьому є виплата поточних доходів власникам у майбутніх періодах з урахуванням їх коректування на індекс інфляції стосовно попереднього періоду.

Стадія кон'юнктури товарного ринку. У період підйому кон'юнктури ринку, на якому підприємство реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілу зростає. Дія цього сприятливого фактора дозволяє одержати в майбутньому періоді набагато більшу норму прибутку на реінвестований капітал, ніж у попередні періоди.

Внутрішні фактори впливають на пропорції розподілу прибутку, тому що дозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатів господарювання даного підприємства.

Менталітет власників підприємства. Це один з важливих чинників, що формують конкретний тип політики розподілу прибутку підприємства (його дивідендної політики). Якщо власники мають потребу в постійному припливі доходів і не допускають ризику, пов'язаного з тривалим очікуванням цих доходів у майбутньому періоді, то вони будуть наполягати на забезпеченні високої частки споживаного прибутку в процесі його розподілу. У той же час, якщо власники не мають потреби у високих поточних доходах і надають перевагу ще більш високому рівню цих доходів у майбутньому періоді за рахунок реінвестування капіталу, то частка капіталізованої частини прибутку буде зростати.