Управління прибутком

У фінансовому менеджменті застосовуються два основних підходи максимізації маси і темпів нарощування прибутку:

– зіставлення граничного виторгу з граничними витратами найбільш ефективне при рішенні максимізації маси прибутку;

– зіставлення виторгу від реалізації із сумарними, а також змінними і постійними витратами застосовується не тільки для розрахунку максимальної маси прибутку, але і для визначення найвищих темпів її приросту.

Комбінування цих двох підходів у залежності від цілей дає відмінні практичні результати. Отже, сумарні витрати підприємства – як виробничі, так і невиробничі – можна розділити на три основні категорії:

– змінні (чи пропорційні) витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на закупівлю сировини і матеріалів, споживання електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні та інші витрати;

– постійні (непропорційні, чи фіксовані) витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва. До таких витрат належать амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, оклади управлінських працівників, адміністративні витрати і т.п.;

– змішані витрати складаються з постійної і змінної частин. Приклади таких витрат – поштові і телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт устаткування і т.п. Надалі величиною змішаних витрат можна нехтувати заради ясності викладу. При конкретних же розрахунках, якщо необхідна точність, доведеться виділяти постійну і змінну «частки» у змішаних витратах і зараховувати ці «частки» до постійних і змінних витрат відповідно. Щоб не затемнювати суть справи, ми абстрагуємося зараз також від податку на додану вартість (будемо брати відразу чистий виторг від реалізації) і податку з прибутку.

Яка практична користь від класифікації витрат на змінні і постійні? По-перше, такий розподіл допомагає вирішити задачу максимізації маси і приросту прибутку за рахунок реального скорочення тих чи інших витрат. По-друге, класифікація дозволяє судити про окупність витрат і дає можливість визначити «запас фінансової міцності» підприємства на випадок ускладнення кон'юнктури й інших чинників.

При рішенні цих взаємозалежних задач насамперед виявляється, що будь-яка зміна виторгу від реалізації породжує ще більш сильну зміну прибутку. Цей феномен називається ефектом виробничого важеля.

У практичних розрахунках для визначення сили впливу виробничого важеля застосовують відношення результату від реалізацій після відшкодування змінних витрат до прибутку.

Переходимо тепер до визначення «ЗАПАСУ ФІНАНСОВОЇ МІЦНОСТІ» («межі безпеки») підприємства. Для цього необхідно спочатку опанувати поняттям ПОРОГУ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ (критичної зони, зони беззбитковості).Поріг рентабельності – це такий виторг від реалізації, при якому підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Результату від реалізації після відшкодування змінних витрат у точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю.

,(3.3)

де Вп – витрати постійні;

Вз – витрати змінні;

Qp – виторг від реалізації.

Підприємства змушені повсякденно вирішувати двоєдине завдання, суть якого полягає у найефективнішому використанні наявних грошових коштів (незалежно від того, чи це власні, чи позичені кошти) і отриманні від своєї діяльності максимального прибутку з тим, щоб збільшити власний капітал, а відповідно, й обігові кошти, які знову можна було б вкласти у діло.

В діючій сьогодні системі оподаткування прибутку підприємств сума прибутку, який залишається у розпорядженні малого підприємства (того самого, який підприємці не дуже коректно називають "чистим"), залежить від виду діяльності.