Сучасний стан менеджменту професійної діяльності керівних кадрів

І.М. Верткін, базуючись на дослідженні біографій людей творчої праці, окреслив такі притаманні їм якості: 1) існування великої суспільно корисної новаторської мети; 2) наявність системи планів і програм досягнення мети і контролю за рухом до неї; 3) висока працездатність під час здійснення планів; 4) уміння вирішувати завдання в обраній галузі; 5) здатність "тримати удар" з боку суспільного середовища, яке чинить опір інноваціям; 6) результативність (5).

М.Ф. Фатхуллін обґрунтовує в своїх дослідженнях дві групи соціально-особистісних якостей фахівця:

•соціально-загальні;•соціально-особистісні (професійні знання, вміння за умови успішного виконання професійних функцій).

Вчений зазначає, що виокремлення семе цих двох груп соціально-особистісних якостей має важливе значення тому, що сутність і структуру особистісних характеристик людини принципово можна порівняти із сутнісними і структурними характеристиками суспільства, оскільки особистість є, водночас, і результат, і передумова розвитку суспільства (6).

Дослідники визначають трудову діяльність, як сферу людського спілкування, обміну досвідом, знаннями, інформацією, а також як простір розвитку особистості, її інтелекту, почуттів, волі, способу набуття життєвого досвіду та мудрості.

Досліджуючи формування управлінської компетентності керівника культурно-дозвіллєвого закладу, Є.Н. Ракімбаєв доходить висновку, що ефективне становлення управлінця зумовлене насамперед розвитком таких якісних характеристик, як професіоналізм особистості та професіоналізм діяльності (7).

Стосовно державної служби професіоналізм - це передусім здатність державного службовця, колективу державних службовців визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативно визначених повноважень.

Принцип професіоналізму державних службовців є провідною засадою діяльності під час організації та функціонування державної служби. Це не лише одна з основних вимог, що визначає формування та практичну діяльність персоналу, але й необхідна правова умова, без якої неможливе отримання права на здійснення посадових повноважень.

Досліджуючи питання професіоналізму в державній службі, О.Ю. Оболенський наводить ознаки, які характеризують цей принцип. Ними є:

•наявність вмінь і навичок для виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків, що базуються на широкій загальнокультурній, політологічній, економічній, правовій та іншій обізнаності (умови набуття якої забезпечує базова вища освіта), поглибленій фаховій підготовці, яку отримує майбутній державний службовець під час здобуття кваліфікації спеціаліста або магістра, і необхідного досвіду роботи;

•систематичне якісне виконання службовцями своїх посадових обов'язків;

•просування по службовій "драбині", що забезпечить динамізм в системі державної служби, генерування нових ідей, удосконалення методів управління;

•поєднання змінності кадрів із стабільністю кваліфікованих, доброчесних та ініціативних працівників, із своєчасним просуванням їх по службі або переведенням на інші відповідальні ланки управлінської діяльності з урахуванням побажань, кваліфікації та досвіду;

•поєднання в апараті молодих кваліфікованих працівників і фахівців, які передають їм свій досвід і навички (8).

Стисло розкриємо поняття "професіоналізм". Це - інтегральна властивість, якість особистості, що формується у процесі певної діяльності. Одночасно - це і процес, і результат діяльності. У даній статті поняття "професіоналізм" трактується як результат організаційної управлінської діяльності, що передбачає формування особистості, спроможної продуктивно, компетентно вирішувати соціальні, професійні і особистісні завдання. Отже, дане поняття є концептуальним та складається із сукупності загальнокультурних, загальнотеоретичних і організаційно-управлінських знань, умінь та самокорекції професійної діяльності.