Маніпулювання суспільною свідомістю: імідж та рекламування
Використовуються й інші можливості політичної реклами. Наприклад, за допомогою всіляких шоу-заходів і сучасних PR-технологій нікому не відомих кандидатів "розкручують" у політичних лідерів.
Однак є певні обмеження об'єктивного та суб'єктивного характеру щодо політичного маніпулювання, які не дозволяють повністю перетворити вільний вибір громадян на формальний акт, запрограмований іміджмейкерами.
Згадаймо часи тоталітарної пропаганди у нацистській Німеччині чи в Радянському Союзі, коли вся пропагандистська машина була запрограмована на формування "гвинтиків" і бездушних соціальних роботів.
Проте далеко не всі піддавалися на таку агресивну й грубу пропаганду. А варто було трохи зменшити державний пресинг на громадян в інформаційній сфері, як шлюзи були прорвані і ситуація змінилася докорінно.
Чим же визначаються обмеження суспільного маніпулювання?
Передусім ментальністю та політичною культурою суспільства, які хоча й не є застиглими, проте й не такими динамічними, як би того хотілося соціальним технологам (у нашому випадку маніпуляторам).Крім того, варто згадати й системи комунікації, які навіть у тоталітарних суспільствах перебувають поза межами контролю влади: сім'я, родичі, знайомі, друзі, колеги по роботі, дозвіллю, хобі та ін., що сприяє формуванню альтернативної культури андеграунду.
Те саме нині відбувається в так званих країнах традиційної демократії, які перебувають фактично під контролем "світового глобального уряду", що брутально знищує національну ідентичність на догоду вузькому колу "богообраних" володарів економіки.
У контексті розгляду проблеми маніпулювання суспільною свідомістю варто уважно дослідити питання політичного рекламування та іміджелогії.
Вивчаючи проблеми політичної реклами, політичний лідер та його команда неминуче стикаються з образом ідеального та реального діяча, який сформувався в суспільній свідомості виборців. Такий образ отримав назву імідж (від англ. image), що, своєю чергою, дав ім'я науці — іміджелогії.
Іміджелогія вивчає проблеми формування й створення в суспільній свідомості віртуальних образів (іміджів) суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розроблює сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб'єктів політики.
Політичним рекламуванням люди займалися з давніх-давен, ще з тих часів, коли з'явилися держава і політика як такі. Скажімо, ще 1633 р. Папа Римський Урбан VIII заснував конгрегацію пропаганди. Зрозуміло, що основним завданням цієї інституції було здійснення політичної та соціальної реклами католицької церкви.
Нині в структурі ватиканських служб існує соціальна Комісія Святого престолу із соціальних зв'язків, яка керує подібними підрозділами в єпископатах і єпархіях, їхнє завдання — контролювати католицькі ЗМК, готувати інформацію для Папи Римського стосовно церковного життя, світової політики, а також писати проекти виступів, послань та інших документів для зовнішньої комунікації.
Однак справжня революція в цій галузі відбулася лише на початку XX ст. І пов'язують цей якісний прорив з бурхливим розвитком індустрії опитувань громадської думки та зростанням ролі засобів масової комунікації в політичному житті суспільства.
На початку XX ст. соціологічними й соціопсихологічними дослідженнями в політичній сфері суспільства займалися переважно фахівці, які працювали в рекламній індустрії, де вони проводили маркетингові дослідження з вивчення попиту на певні товари та послуги.
Але перші фахівці у зв'язках з громадськістю все-таки з'явилися ще на початку XIX ст., коли Британське казначейство (1809) запровадило посади прес-секретарів. Згодом, переконавшись у необхідності виконання подібної роботи професіоналами, англійський уряд Ллойда Джорджа (1912) також організував групу лекторів для роз'яснення своєї політики в галузі пенсійного законодавства. Останні, по суті, стали професійними політ-пропагандистами.