Стан та перспективи розвитку управлінського консультування на підприємствах України

Класичний розподіл консультантів за спеціалізацією ґрунтується на двох визначених підходах до консультування [82]:

1)експертному (консультування ґрунтується на знаннях певних сфер економіки та управління);

2)дженераліському або універсальному ― (консультування, ґрунтується на узагальнених знаннях про основні закони управління).

Для точнішого розподілу консультантів за спеціалізацією, яка на сьогодні визначальна, подамо іншу класифікацію (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Класифікація спеціалізацій консультантів

Співробітники консалтингової компанії за дисциплінарною ознакою можуть консультувати як окремого працівника, так і організацію; вони ― носії професійних знань і особисто продають професійний погляд на організацію. Товаром може бути аналіз ситуації з погляду певної наукової дисципліни, рекомендації чи навчання.

Визначальний фактор діяльності консультантів за видами організаційної діяльності ― аналіз відповідної сфери діяльності, надання рекомендацій та пропозицій щодо вирішення проблем у межах компетентності консультанта.

Консультантами за видами проблем можуть бути економісти, юристи, психологи і навіть лікарі з базовою освітою, однак вони не беруть на себе відповідальність за поліпшення ефективності організації чи налагодження фінансової, маркетингової, кадрової або іншої діяльності організації. Їхній товар ― вирішення конкретної проблеми [28].Дещо інший вигляд матиме спеціалізація консультантів, якщо за визначальні критерії взяти їх знання та навики [28]:

науковий підхід ― консультант спеціалізується на впровадженні наукових знань у практику організації;

емпіричний підхід ― консультант спеціалізується на застосуванні методик, надбаних у процесі роботи з іншими підприємствами;

унікальний підхід ― ґрунтується на індивідуалізації кожної організації, що потребує окремого підходу.

На противагу спеціалізації консультантів існує й універсальний підхід до вирішення проблем організації. Універсалами вважаються консультанти, які надають допомогу з усіх напрямів діяльності організації або представляють організацію як ціле і вважають, що ні один напрям, ні одна проблема не повинні і не можуть бути ефективно вирішені за межами загального цілісного аналізу організації. Однак сутність полягає не у протиставленні універсалів і спеціалістів, а у комбінуванні їх навиків і вмінь для досягнення вагомого сумарного ефекту в трансфері знань підприємницьким структурам [85].

1.2. Особливості взаємодії консалтингових компаній та підприємств замовників в контексті світових економічних тенденцій

Передумовами виникнення консалтингу можна вважати дослідження відомими науковцями сфери менеджменту. Доцільність використання наукового методу для вирішення проблем виробництва обґрунтували піонери школи наукового управління, зокрема Ф. У. Тейлор, Ф. Гіллберти [47].

Недоліки теорії організації виробництва зумовили підвищення інтересу до різних аспектів організації бізнесу та виникнення нових сфер консультування. Це сприяло появі перших штангових фірм. Першою фірмою, що наблизилась за своїм значенням до консалтингової, була „Служба ділових досліджень”, заснована в Чикаго 1914 р. Едвіном Бузом. Серед інших першими була компанія “Arthur D.Little”, створена 1886 р. [82] .

Паралельно розвивалось консультування з питань фінансів, включаючи фінанси підприємства та фінансовий контроль за операціями. Нові консультанти мали бухгалтерську освіту та досвід роботи з фірмами дипломованих бухгалтерів. Одним із них був Джеймс О. МакКінзі ― прихильник теорії загального управління і ретельного діагнозу ділового підприємства, що заснував власну консалтингову фірму 1925 р. [82].