Проектування комунікацій на підприємстві
У своїй основі процес комунікації становить процес руху інформації в ланцюг "відправник — канал — одержувач", реальному або потенційному зв'язку у формі діалогу, а також впливу на керований об'єкт, який досягається в результаті обміну повідомленнями.
В процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:1. Відправник (англ. Sender) — передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію і передає її. Ним може бути індивід або група разом працюючих людей. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов'язок по підготовці і передачі інформації.
При обміні інформацією відправник і одержувач проходить декілька взаємопов'язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) коду¬вання і вибір каналу; 3) передача; 4) декодування. Обмін інформацією розпочинається із формулювання ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку значну ідею чи повідом¬лення слід зробити предметом обміну.
Іноді відправник не хоче думати або ж витрачає на обдуму¬вання ідеї мінімум часу. Тобто, за висловом Шекспіра, "почи¬нає говорити не почавши думати".
Відправник повинен знати свою аудиторію. Якщо у від¬правника помилкові погляди про одержувача, то його кому¬нікаційні зусилля виявляться ефективними. Ефективність комунікації підвищується, якщо пара "відправник — одержу¬вач" гомофільна, тобто досягається високий ступінь подіб¬ності за певними ознаками: у поглядах, освіті, статусу. 1, нав¬паки, гетерофільні комунікації (значна ступінь неподібності пар за певними ознаками) менш ефективні, оскільки вони часто супроводжуються перекрученням смислу повідомлен¬ня, затримкою передачі, використанням обмежених каналів і когнітивними дисонансами, коли одержувачу передано пові¬домлення, що не узгоджується з його розумінням і поглядами.
2. Кодування — це процес перетворення ідей у символи, зображення, рисунки, форми, звуки, мову і т. п. Тобто, перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати її, використавши для цього слова, інтонації, жести (мову тіла) і надати ідеї гарну "упаковку". Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.
3. Повідомлення — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символи можуть бути і невербальними,
наприклад, графічні зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.
4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача.
Канали діляться на засоби масової інформації і міжособові канали.
Відправник повинен вибрати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв'язку, включаючи комп'ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки і відеоконференції. Можна розіслати пам'ятні записки, провес¬ти попередні збори невеликих груп для забезпечення розу¬міння повідомлення і прилучення до проблеми.
Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використати декілька їх, у маркетинговій діяль¬ності, наприклад, засобами комунікації є: реклама, особистий продаж, стимулювання продажу, зв'язок із громадськістю.
5. Декодування — процес, за допомогою якого приймач повідомлення переводить одержані символи в конкретну інформацію і інтерпретує її значення. Тобто одер¬жувач декодує повідомлене шляхом перетворення символів у значення. Якщо не потрібна реакція на ідеї та процес обміну інформацією на цьому завершується.
6. Приймач — цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.
7. Відгук — сукупність реакції обмежувача повідомлення після ознайомлення із його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації: а) змі¬ни в знаннях одержувача; б) зміна установок одержувача; в) змі¬ни поведінки одержувач повідомлення.