Дивідендна політика

Специфічною формою виплати дивідендів у негрошовій фор¬мі, до якої досить часто вдаються підприємства в економічно розвинутих країнах, є дивіденди у формі цінних паперів інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі підприємства.

Характерною рисою дивідендної політики багатьох вітчиз¬няних підприємств є те, що дивіденди досить часто виплачу¬ються у товарній формі. її використовують як підприємства, що виробляють товари народного споживання, так і ті, які ці товари отримують за бартерними схемами. Зазвичай дивіден¬ди товарами отримують дрібні акціонери, які не можуть впли¬вати на фінансову політику підприємств. Великі акціонери, які контролюють такі підприємства, формально не отримують ні¬яких дивідендів або віддають перевагу корпоративним правам. Досить часто реальні власники таких підприємств отримують приховані дивіденди за різного роду схемами ухилення від оподаткування.

До виплати дивідендів товарами чи послугами, виробництвом яких займається підприємство, інколи вдаються і підприємства на Заході. Як правило, це транспортні підприємства, які виплату дивідендів оформляють у вигляді різного роду транспортних пільг. З метою стимулювання збуту продукції деякі підприємства виплачують дивіденди у формі знижок на їх товари, наприклад, широковідомими є так звані «винні бони».

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав. При цьому можуть порушуватися існуючі пропорції участі всіх власників у статут¬ному капіталі. З метою компенсації збитків окремих власників, які виникають у результаті зменшення їх частки, вони можуть бути наділені додатковими дивідендами в грошовій формі. З ін¬шого боку, можуть передбачатися також стимули для заохочення акціонерів до реінвестування прибутку та виплати дивідендів ко¬рпоративними правами. Врешті-решт, власники самі повинні ви¬рішувати, яка форма дивідендів є для них вигіднішою з погляду максимізації капіталу.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може мані¬пулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звіт¬ності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників. На Заході відповідні маніпу¬ляції здійснюються, як правило, з допомогою інструменту прихо¬ваних резервів. Виконавчі органи підприємств за узгодженістю з окремими власниками досить часто вдаються до прихованого розподілу прибутку. Приховані виплати дивідендів здійснюються безпосередньо на користь власників підприємства або на користь так званих пов'язаних, або афільованих, осіб. Ці доходи можуть утворюватися в результаті здійснення таких операцій:

• продаж товарів (робіт, послуг) зазначеним особам за зани¬женими цінами;

• придбання товарів (робіт, послуг) у таких осіб за завищени¬ми цінами;• виплата завищених процентів за депозитами, позичками тощо;

• одержання позичок за зниженими процентними ставками;

• оплата фіктивних угод за невиконані послуги, в т. ч. за ноу-хау, консультаційні чи рекламні послуги, інші види нематеріаль¬них активів з подальшим одержанням готівки для виплати вина¬городи працівникам та власникам;

• оплата закордонних відряджень тощо.

Приховування керівництвом підприємства реального чис¬того прибутку на свою користь або на користь окремих влас¬ників є суттєвою проблемою в галузі дивідендної політики, яка загострює принципал-агент-конфлікт. Причини прихова¬ного розподілу прибутку криються здебільшого в недоліках податкового законодавства та законодавства про господарські товариства.

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підприємства вдаються до специфічних прийомів. Такими при¬йомами є:

• збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;

• подрібнення акцій;