Дивідендна політика

Принциповим питанням, яке стоїть в основі теоретичних досліджень, присвячених дивідендній політиці, є питання вза¬ємозв'язку між напрямом використання чистого прибутку (ди¬віденди чи тезаврація) та вартістю підприємства. Інакше ка¬жучи, чи існує оптимальне співвідношення використання чистого прибутку, за якого мінімізуються витрати на залучен¬ня капіталу, чи дивідендна політика жодним чином не впливає на оптимізацію структури капіталу і вартість підприємства? Залежно від характеру відповіді на це запитання рекоменду¬ється приймати ті чи інші рішення в галузі виплати дивіден¬дів. Зупинимося на найвідоміших концепціях дивідендної по¬літики.Теза щодо «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек відстоюють по¬зицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим кур¬сом акцій не існує зв'язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також по¬тенціалом його зростання. Найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Отже, самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело фінансування. У такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій. Правило використання прибутку відповідно до концепції формулюється таким чином: спрямовувати на ви¬плату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку немож¬ливо ефективно реінвестувати. Йдеться про так званий зали¬шковий принцип дивідендних виплат.

Теза про пріоритетність дивідендів. Як свідчить біржова статистика, факт виплати дивідендів усе ж таки впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвес¬торів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». На цьому припущенні ґрунтується аме¬риканська модель оптимізації дивідендної політики (Bird-in-the-Hand-Argument). Згідно з цим підходом, найвідомішими прихильниками якого є Дж. Лінтнер та М. Гордон, актуаль¬ний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій. Зростання диві¬дендів досить часто сприймають як сигнал до того, що під¬приємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня диві¬дендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб'єкта господарювання. Отже, дивіденди впливають на вартість під¬приємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріо¬ритетнішою, ніж реінвестування.

Концепція мінімізації податкових платежів. Поряд з влас¬никами корпоративних прав, котрі віддають перевагу стабіль¬ним дивідендам, є група інвесторів, які при прийнятті своїх рі¬шень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни (наприклад, США, Швейцарія, країни Бенілюксу) передбачено нижчий рі¬вень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з роз¬поділеним, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибу¬тку. Водночас вартість обслуговування власного капіталу, залу¬ченого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо ж рівень опо¬даткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку (наприклад, Німеччина), то вигіднішою буде виплата дивідендів. Ця обставина лежить в основі ще однієї досить ві¬домої теорії у галузі дивідендної політики — концепції подат¬кових переваг.

Слід зазначити, що остаточного підтвердження на практиці переваг тієї чи іншої концепції не знайдено. Прийнятність того чи іншого підходу залежить від конкретних умов діяльності під¬приємства, структури та психологічних особливостей інвесторів, їх інформаційного забезпечення тощо. Саме тому фінансовий менеджер повинен проаналізувати всю сукупність факторів диві¬дендної політики і виробити найоптимальнішу для конкретного підприємства дивідендну стратегію.

Рішення щодо розподілу прибутку, а отже, вибору тих чи ін¬ших пріоритетів при реалізації дивідендної політики приймають¬ся зборами власників підприємства. Завданням менеджменту в цілому і фінансового менеджменту зокрема є обґрунтування не¬обхідності прийняття того чи іншого рішення в галузі дивіденд¬ної політики. Для цього слід проаналізувати фактори впливу на неї. До основних з таких факторів належать:

1. Стадія життєвого циклу підприємства (для нещодавно створених підприємств доцільним є максимальне реінвестування прибутку).

2. Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів. Якщо в підприємства відсутні обґрунтовані плани щодо прибуткового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде максимальний розподіл прибутку (виплата диві¬дендів).

3. Альтернативні джерела капіталу. Цей чинник пов'язаний з доступністю і вартістю залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі, що за¬лежить від:

• кредитоспроможності підприємства та наявності в нього кредитного забезпечення;