Менеджмент інновацій

У багатомірній організації бюджети підрозділів розробляються самими підрозділами, менеджмент організації тільки інвестує в них засоби.Проблема матричної моделі, як про це говорили раніше, полягає в тому, що вона заснована на системі подвійного підпорядкування, що є найбільш слабкою її властивістю. Багатомірна ж модель не ство¬рює проблеми. У багатомірній організації відносини членів автоном¬ної групи чи ЦТК із менеджментом організації й інших підрозділів нічим не відрізняються від відносин зі стороннім клієнтом.

Основними перевагами багатомірних організацій вважають на¬ступні:

відсутня необхідність у проведенні яких-небудь реорганізацій з метою зміни пріоритетності критеріїв, використовуваних при про¬ектуванні робіт, акценти можуть бути змінені шляхом перероз¬поділу ресурсів керівництвом організації;

підрозділи можна створювати, ліквідувати чи модифікувати без серйозних змін становища інших підрозділів;

створюється максимально сприятлива ситуація для делегування повноважень при тім. що роль менеджменту організації залишається ведучою;

до кожного багатомірного утворення застосовується уніфікована, чітко фіксована і легко вимірювана міра ефективності. — одержу¬ваний прибуток, що запобігає виконанню псевдороботи і виник¬нення елементів поганої бюрократії. При цьому прибуток, розгля¬нутий як необхідна умова розвитку бізнесу, не є єдиним критерієм успіху. Переважною метою виступає розвиток багатомірної ор¬ганізації і її членів.

Незважаючи на багато переваг багатомірної організації, проте, навіть з її допомогою буває важко створити таку структуру, що влаштовувала б усіх членів організації й адекватно мотивувала б їхню діяльність. Ряд фахівців вважає [1. 2], що дана проблема більш успішно зважується, якщо членам організації надається право брати участь у прийнятті рішень, що стосується їхньої роботи.

Лежачи в основі партисипативної інноваційної організації, участь фахівців усіх рівнів у менеджменті допускає:

• участь у прийнятті рішень;

• участь у встановленні цілей;

• участь у вирішенні проблем.

Ступінь і форми участі в менеджменті наповняють партисипативність визначеним змістом. Розрізняється три ступені участі, ви¬сування пропозицій; вироблення альтернативи; вибір остаточного рішення.

Перший ступінь — висування пропозицій — не вимагає введення структурних й інших змін у традиційну організацію і може здійсню¬ватися менеджером. Такий підхід усе ще широко застосовується в ор¬ганізаціях з централізованим менеджментом.

Другий ступінь — розробка альтернатив — вимагає вже появи в організації спеціальних структур, що могли б ефективно вирішувати це завдання. На практиці це виражається в створенні тимчасових чи постійних комітетів чи комісій, яким доручається виконати дану ро¬боту.

Третій ступінь — вибір альтернативи (рішення) — допускає, що участь у менеджменті здійснюється у формі роботи спеціальних рад науково-технічного, техніко-економічного й управлінського характе¬ру. До складу цих рад входить, як правило, особа з наступного за рівнем менеджера більш низького рівня ієрархії в організації. Дана структура організації має демократичний характер: кожна особа в ор¬ганізації, що має владу над іншими, підзвітна їх спільному контролю. Це запобігає сваволі стосовно будь-якого члена організації з боку будь-якої вищестоящої особи.

Партисипативні інноваційні організації мають й інші важливі пе¬реваги. При правильно організованій роботі участь у менеджменті підвищує якість прийнятих рішень. Розглядається більша кількість альтернатив, привноситься більше досвіду в обговорення, багатшою стає оцінка зовнішнього середовища. Участь розвиває творче відно¬шення до роботи, народжує більше ідей, збагачує роботу в цілому.