Менеджмент інновацій

Вступ

Процес менеджменту інновацій в умовах прискорення темпів на¬уково-технологічного прогресу вимагає від організаційних структур здатності до швидкого упорядкування і гнучкої адаптації.

Нові методи швидкої й ефективної реалізації інноваційних за¬вдань, новий зміст виробничої діяльності, нові вимоги до ресурсно¬го забезпечення визначають нетрадиційний підхід до організаційно¬го проектування.

У даний час є досить багато публікацій про нові організаційні форми комерційних організацій. Найбільш повно дану тему розгля¬нув професор Виханський О.Р. у роботі [2]. Однак конкретних науко¬во-методичних рекомендацій з організаційного проектування інно¬ваційних організацій (підрозділів), включаючи технологічні, дотепер запропоновано не було, що є наслідком слабко розвинутої практики створення і функціонування подібних організацій в умовах сучасної економіки Росії і неможливості прямого переносу досвіду в цій га¬лузі високорозвинених країн світу.

Разом з тим наявні розробки в розглянутій галузі дозволяють сформулювати підхід до нових організаційних структур інно¬ваційних організацій.

Основні недоліки традиційних організаційних структур в умовах впровадження інновацій: нерухомість, їхнє зациклення на передбаче¬них обов'язках персоналу, нездатність реагувати на вимоги нефор¬мального менеджменту.

Інноваційна організація являє собою досить складну техніко-економічну і соціальну систему, що відображає її індивідуальність і спе¬цифіку. Описати цю систему можливо при визначенні характеру взаємодії на кожнім з її рівнів: "організація — зовнішнє середовище", "підрозділ — підрозділ" ("група — група"), “індивід — організація”.

Способи взаємодії розглянутих рівнів характеризують систему і дозволяють визначити, наскільки ефективно вона функціонує із зовнішнім середовищем і всередині організації.

В інноваційній організації взаємодія на рівні "організація — зов¬нішнє середовище" здійснюється за допомогою органічного підходу. Взаємодія на рівні "підрозділ — підрозділ" ("група — група") реалі¬зується різними типами департаментизації в традиційних організа¬ційних структурах менеджменту — дивізіональних і матричних, а також у цільових творчих колективах (ЦТК). На рівні “індивід— організація” взаємодія носить індивідуалістичний характер.

Органічний підхід до проектування організації характеризується:

• слабким чи помірним використанням формальних, правій і процедур;

• децентралізацією й участю персоналу в прийнятті рішень;

• широко обумовленою відповідальністю в роботі:

• гнучкістю структури влади і невеликою кількістю рівнів ієрархії.

Цей підхід демонструє свою-ефективність в умовах, коли використовуються високі технології і наявне складне і динамічне зовнішнє оточення. Органічний підхід дозволяє організації краще взаємодіяти з новим оточенням, швидше адаптуватися до змін, тобто бути більш гнучкою. При органічному підході в силу відсутності ясних оцінок і стандартів фахівцем більше рухає самомотивація і внутрішня вина¬города, ніж чітко розроблена система формального контролю.

Дивізіональна організаційна структура менеджменту знаходить застосування головним чином у великих промислових організаціях, що. використовуючи бюрократичні методи менеджменту, поступово втрачають свою гнучкість, мобільність і працюють за інерцією. Ви¬користання дивізіональних структур менеджменту технологічними і продуктовими інноваціями дозволяє створити в рамках цілого від¬носно невеликі і досить економічно самостійні підрозділи. Дивізіональні структури частіше використовуються для досягнення високо¬го ступеня гнучкості виробничої системи при проведенні інтенсивної інноваційної політики.