Ділові взаємовідносини в апараті управління

Знання механізмів психологічного захисту необхідно сучасному керівнику не лише для кращого розуміння дійсних мотивів поведінки інших людей в процесі ділового спілкування. Не менш важливо іноді розібратись в самому собі, бо створений ним душевний комфорт (спокій) стає значною перепоною на шляху усвідомлення особистих недоліків, реального подолання внутрішньо-особистих конфліктів, на шляху подальшого самовдосконалення.

Ми вважаємо, що значним недоліком концепції Зигмунда Фрейда є використання абстрактних побудов, що не підтверджені беззаперечними експеримен-тальними даними: недооцінка ролі соціальних факторів в формуванні рушійних сил людської поведінки. Однак, слід відзначити , що він був одним з перших, хто намагався здолати провалля поміж біологічним і соціальним в визначенні людської природи. Визначально помилковий принцип фізіологічного пояснення людських бажань не спинив його, та не завадив здійснити неперевершений внесок у вивчення несвідомих явищ психіки людини як на індивідуальному, так і на колективному рівні.

2.1. Складові психології спілкування

Спілкування завжди займало важливе значення в житті людини. Ми постійно спілкуємось одне з одним. Адже природним засобом існування людини є його зв’язок з іншими людьми, а сама людина стає людиною тільки у спілкуванні. Хоч людське спілкування належить до основи соціального буття, безпосереднім об’єктом психологічного та соціально-психологічного аналізу воно постало лише в ХХ столітті. Спілкування – дуже складний та многогранний процес. У роботі Б.Д. Паригіна “Основи соціально – психологічної теорії” (20), автор відзначив, що процес спілкування може виступати як процес взаємодії людей, як інформаційний процес, як відношення людини до оточуючих, як процес впливу один на одного, а також як процес їх взаєморозуміння. Визначення Б.Д.Паригіна (20), орієнтовано на системне розуміння сутності спілкування. А.С. Золотнікова у роботі “Проблеми психології спілкування (4), визначає спілкування як соціальний так і особистий процес орієнтування, в якому реалізуються не тільки особисті відносини, а також установки на соціальні норми. Для автора спілкування – це більше комунікативно-регулятивний процес, де цей процес регулюється соціальною системою. А.А. Леонтьев у роботі “Психологія спілкування “ (13), розуміє спілкування не як інтеріндивідуальний, а як соціальний феномен, суб”єкт якого слід розглядати не ізольовано. Позицію А.А. Леонтьева (13) підтримують деякі інші автори. Так, В.Н. Панферов (20) відзначає, що “усі види діяльності неможливі без спілкування”. Ковальов А.Г. визначає спілкування як взаємодію двох або декількох людей, що складається з обміну між ними інформацією пізнавального або аффективно-оціночного (так звана “емоційно-оціночна”) характеру. Суб’єктами спілкування є окремі особи або група людей. Якщо розглядати з приводу чого і для чого люди спілкуються, та виділити усі можливі функціональні ситуації, то таких ситуацій є чотири:

 мета спілкування знаходиться поза самою взаємодією суб’єктів;

 мета спілкування знаходиться в ньому самому;

 метою спілкування є залучення партнера до досвіду та цінностей ініціатора спілкування;

 мета спілкування – залучення самого його – ініціатора до цінностей партнера.Аналізуючи різні точки зору щодо спілкування, ми вважаємо, що більш вдалим є визначення спілкування як інформаційна взаємодія. Ми згодні з думкою В.Н.Панферова (20) та інших дослідників, але на наш пгляд, спілкування – це нейнеобхідніший елемент любої діяльності людини, необхідний для встановлення взаємодії у будь –якому колективі. Ділове спілкування характеризується Е.В. Руденським (23) як спілкування першого виду, тобто спілкування, що має мету поза собою. Воно є способом організації і оптимізації того або іншого виду прикладної діяльності: виробничої, наукової, комерційної і т. інш.

Ми цілком згодні з попередньою думкою автора, але ми вважаємо, що в будь-якій загальній справі є взаємодія та спілкування виконавців, як необхідність забезпечення його ефективності. Виробнича взаємодія може і не буває по своїй сутності спілкуванням в тому випадку, коли інший суб’єкт виступає як об’єкт. Наприклад, при твердому авторитарному стилі керівництва, ставлення керівника до підлеглого складається, в основному, як ставлення суб’єкта до об’єкту. В цьому випадку формою ставлення є дисципліна - принцип суворого регулювання ієрархічного рівня керівника до підлеглого. Зрозуміло, що останнього залишено без свободи дії, що право прийняття рішення надано керуючому суб’єкту і тому зв’язок між ними асиметричний, монологічний, а не діалогічний.

Особливостями ділового спілкування по визначенню А.С. Золотнякова (4) є: