Колектив та управління його діяльністю

Модель Дж. Хоманса дозволяє побачити, як у рамках формальної групи під впливом емоцій, що виникають внаслідок взаємодії між її членами, розвиваються неформальні стосунки, які можуть стати основою виникнення неформальної групи. Для того, щоб вона була доброзичливою стосовно формальної організації, необхідно навчитися скеровувати її розвиток у потрібний бік. Тут доцільно дотримуватись таких рекомендацій:

1. Визнати існування неформальної групи і усвідомити, що боротьба з нею може загрожувати існуванню формальної організації.

2. Знати, яку позицію займають члени неформальної групи і її лідер щодо формальної організації, для чого підтримувати з ними постійні комунікації.

3. Плануючи якісь зміни в організації, вияснити, яким чином це стосуватиметься неформальної групи і чи не відреагує вона на них негативно.

4. Залучати неформальних лідерів або членів групи до участі у прийнятті рішень, оскільки це допоможе ослабити їх опір змінам.

5. З метою попередження негативних чуток слід оперативно надсилати підлеглим об’єктивну інформацію про майбутні зміни в організації, пояснюючи їх мету.

4. Чинники, що впливають на ефективність роботи групиГрупова діяльність здійснюється за тією ж схемою, що і індивідуальна. Вона включає процеси планування, організації, мотивації, контролю, координації. У загальному її ефективність обумовлюється вмінням менеджера чітко окреслити задачі, забезпечити їх виконання необхідними ресурсами, заохотити і проконтролювати діяльність людей і, якщо це необхідно, скоригувати їх дії. Але групова робота має і свої особливості. Перш за все вона ефективна там, де потрібно швидко знайти правильне рішення щодо проблеми, яка виникла в організації. Тому велике значення має спроможність групи виявити можливі альтернативи, вибрати кращу, дійти згоди щодо способу її реалізації тощо. Для цього слід створити відповідні умови, врахувавши, що процес виявлення альтернатив відбувається шляхом обговорення ситуації, аргументування позицій, обміну думок між членами групи. Отже, визначаючи чинники, що впливають на ефективність роботи групи, в даному розділі слід звернути на ті з них, які супроводжують процес прийняття рішень. До таких чинників відносять:

- розмір групи;

- склад групи;

- групові норми;

- згуртованість членів групи;

- конфліктність всередині групи;

- статус членів групи;

- групові ролі .

Розмір групи. Теоретики управління приділили багато уваги визначенню ідеальної кількості членів групи. Ними встановлено, що оптимальною для управління і міжособистісного спілкування в процесі діяльності є група, котра налічує сім плюс – мінус дві особи. Такий колектив є найменш конфліктним і найбільш оперативним.

У групі менше п’яти осіб творчий потенціал падає, і не лише з причини зменшення кількості висунутих ідей, а і внаслідок того, що відповідальність за прийняті рішення стає більш персоніфікованою і це примушує відмовлятись від деяких рішень, що здаються занадто ризикованими. Більший колектив здатен вирішувати складніші і різноманітніші завдання, оскільки його члени мають більший сукупний досвід і знання, але групу більше 9 – 10 осіб стає складно координувати, її члени можуть відчувати труднощі у проголошенні та обґрунтуванні своїх думок перед іншими, що грає особливо негативну роль при вивченні проблем, що не мають однозначного вирішення. Крім того, збільшення розміру групи посилює тенденцію до ухиляння від роботи, з’являються неформальні угрупування, дії і наміри яких часто є суперечливими.