Колектив та управління його діяльністю
Організація, проектуючи формальні групи, а також люди, що згоджуються у них працювати, переслідують однакові цілі, хоча і бачать їх під різними кутами зору. З погляду організації, групи формуються для того, щоб створити оптимальні умови для виконання виробничих завдань, забезпечивши тим самим необхідний рівень продуктивності праці її членів і, у підсумку, високі економічні показники.
Рис. 4. Механізм виникнення і взаємодії формальних і неформальних груп в організації
З погляду членів групи, спільна праця, завдяки її раціональному розподілу і кооперації, розширює фізичні можливості людини, дозволяє їй досягти кращих результатів роботи, а це, у свою чергу, підвищує рівень винагороди, яку вона отримає від організації. Як бачимо, обидві сторони бачать у колективній діяльності, в першу чергу, економічну і фізичну доцільність. Вже потім, у процесі спільної роботи, члени формальної групи посідають у ній певне місце, набувають певного статусу, що розвиває у них потреби вищого порядку – у приналежності саме до цього колективу, у повазі, успіхові, визнанні. Коли вказані соціально-психологічні фактори є комфортними для індивіда в межах даної групи, він цінуватиме свою причетність до неї і не шукатиме способів задоволення вищих потреб у іншому соціумі. За інших обставин індивід прагнутиме їх реалізувати через участь у неформальних об’єднаннях (але за умови, коли влаштовують фізичні і економічні умови співпраці; якщо ж не влаштовують, то індивід шукатиме зручної нагоди вийти зі складу формальної групи).
Неформальні групи виникають спонтанно і своєю появою завдячують різним чинникам. У багатьох випадках це – бажання урізноманітнити коло своїх інтересів, не обмежуючи їх лише робочими стосунками (спільні інтереси, симпатія, задоволення від спілкування тощо), але може переслідуватися і захист та відстоювання економічних інтересів, що йдуть врозріз з інтересами формальної групи чи організації в цілому.
Зважаючи на причини виникнення неформальних груп в межах формальної організації, вони можуть по-різному (як позитивно, так і негативно) впливати на результати її діяльності. Тому завданням менеджерів є така організація співпраці у трудових колективах, щоб діяльність неформальних груп мала не антагоністичний, а підтримуючий характер. З метою визначення основних точок докладання зусиль для забезпечення такої співпраці, розглянемо детальніше основні відмінності між формальними і неформальними групами.
3. Формальні і неформальні групи: основні відмінності і особливості управління нимиЯк зазначалося вище, формальні групи – це об'єднання людей в межах організації, створені за рішенням вищого керівництва для виконання певних виробничих чи управлінських функцій. До їх числа відносять керівні групи (топ-менеджери та їхні команди, котрі розробляють стратегічні рішення і вирішують ключові питання), робочі групи (постійні групи, об’єднані виконанням спільного завдання – це колективи виробничих цехів, функціональних відділів) та комітети або цільові групи, що мають право на групове прийняття рішень і створюються для реалізації певних завдань чи проектів. Вони можуть бути як тимчасовими, так і постійними (ради, комісії, проектні команди тощо). Виникнення останніх пов'язано з появою в організації певної проблеми, яка не може бути ефективно вирішена у рамках існуючої організаційної структури. Цільові групи усувають формальні відомчі перешкоди, що існують між різними підрозділами організації та перешкоджають координуванню їхньої діяльності. До їх складу вводять осіб, що мають великий досвід роботи у відповідній галузі. Це сприяє концентрації інтелектуальних зусиль і швидшому та кращому вирішенню проблеми. На період роботи в групі цих осіб, як правило, звільняють від основної роботи, а після вирішення проблеми вони повертаються до своїх постійних обов’язків. Діяльність таких груп, зазвичай, є досить ефективною Однак, за відсутності чітко визначених прав та обов'язків її членів, особливо за умов постійного функціонування (наприклад, якогось комітету), робота групи може виявитися мало результативною.
Формальні групи взаємозалежать між собою і утворюють організацію як систему. Тому ефективне управління ними має для організації вирішальне значення. Однак досить часто реальна поведінка членів формальних груп відрізняється від тієї, що моделювалась її керівниками. Найбільш суттєвими причинами цього є:
- недостатня повнота моделі поведінки працівників у спланованій ситуації. Як правило, визначаючи виробничі завдання, керівник групи вказує лише основне – результати, яких потрібно досягти, та ресурси, які можна використати. Поза його увагою зазвичай залишаються методи виконання роботи і взаємодія людей при цьому, які у процесі роботи групи формуються спонтанно, з огляду на досвід, знання, звички членів групи. З часом вони набувають усталеності та стійкості і виходять за межі формальних відносин.
- конфлікти між формальною та неформальною структурою. Досвід та знання окремих членів групи дозволяють їм виділитися із загалу і почати конкурувати із формальними лідерами за вплив на групу. Це трапляється тоді, коли планові завдання занадто деталізуються і доводяться до абсурду, або ж коли запропоновані керівником методи роботи йдуть врозріз із звичними чи порушують певні традиції, що склалися у групі. Якщо дії такої людини підтримуються іншими, формується соціальне середовище, яке починає діяти не за приписами керівництва, а навпаки, протистояти йому і значно послаблювати його вплив.