ХУДОЖНЄ РОЗКРИТТЯ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ У «СТРАШНИХ» НОВЕЛАХ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО
У всіх своїх творах По використовує гротеск – поєднання страшного і комічного. Розповідь про самі похмурі предмети (наприклад, поховання заживо в "Передчасних похоронах") може закінчитись смішною ситуацією. Поєднання містичного і пародійного планів помітні навіть в одному із найстрашніших оповідань - "Лігейі". Прикладом того, яким чином По досягає цих ефектів, може слугувати опис одного з учасників бенкету на чолі з королем Чумою І ("Король Чума"). В цій гротескній картині сконцентровані стилістичні прийоми автора – сплетіння жахливого і комічного, інтерес до деталі, дивина фантастичних образів. У кожного учасника нічного бенкету якась частина обличчя грає основну роль. У самого Короля це лоб, "so curiously and abominably high, that it seemed to be a beret or a crown made of flesh, pulled down his eyes ", у якоїсь дами – ніс, "extremely long and keen, lithe and pimply, and now and then she moved it aside with her tongue" [18,143].
Однією з найхарактерніших особливостей творів По є їхня таємничість. Він вміє вичарувати настрій загадковості, недомовленості, натяками описує незбагненне, те, що не піддається логічному тлумаченню, зображує дивні наслідки, не називаючи причин. Він використовує для цього весь арсенал прийомів готики й романтизму. Серед типових для готичного роману декорацій страждають і завдають страждань іншим таємничі демонічні персонажі, що над ними тяжіє фатум – найчастіше божевілля чи якесь неназване збочення, борються з насильницькою смертю нещасні жертви, котрі опинилися в лабетах своїх ворогів. З'являються грізні незнайомці, сіючи довкола себе моторошний жах, - це смерть у всіляких машкарах, всюдисуща й невблаганна. Пошесть проходить крізь мури, її не можна зупинити, проти неї немає ліків. Людина діє на зло собі, над її душею має владу "чортик суперечності", примха антилогіки, руйнівний внутрішній хаос.
У деяких таємничих сюжетах По загадка, навколо якої хмарою згущається незбагненний страх, розв’язується вельми матеріалістично, хоча й не просто. Така, наприклад, розшифровка загадкових фактів у "Довгастому ящику", "Сфінксі", "Чорному коті", розкриття таємниці жахливого привида, який мучив героя у "Похованих живцем". Таємниця для По – це те, що поки непізнане, а не те, чого й пізнати не можна.
Часто По свідомо вводить в оповідання елемент невизначеності, недомовленості. Так у "Проваллі і маятнику" залишається невідомим, що ж саме побачив в’язень інквізиції в проваллі. Немотивовані дивні і жахливі вчинки персонажів оповідань " Чортик суперечності ", "Серце-викривач", "Чорний кіт". У кульмінаційний момент закінчується дія "Лігейї" , "Рукопису, знайденого у пляшці". По уміло використовує закономірності психології сприйняття, підсилюючи таким чином емоційну дію, активізуючи нашу уяву.
Дія "страшних" оповідань По проходить в ірреальному, загадковому світі, де зміщені звичні координати часу і простору і не владні закони логіки і здорового глузду. Сюжет будується навколо якоїсь жахливої катастрофи, атмосфера оповідання сповнена безвиходу, а доля героїв – похмурого трагізму.
По відчуває загострений інтерес до екстремального і незрозумілого. Письменник, а з ним його герої намагаються заглянути "за" – за межі земного пізнання, за межі розуму, за край життя. Все це концентрується в останній фатальній загадці – таємниці Смерті. Різні форми та аспекти загибелі, фізичні і моральні тортури, агонія – все це досліджується і аналізується письменником. Смерть природна і насильницька виступає у письменника в десятках облич. Це й загибель від таємничої невиліковної хвороби, жахливої пошесті чи не менш жахливої помсти, повільне вмирання, картина якого холодно і точно подається з відвертою натуралістичністю, мов медичний опис. Таке ж умирання може змальовуватись поетично, надто коли йдеться про загибель молодих прегарних жінок. Поетизація й оголення акту смерті йдуть у письменника поруч. Його цікавить сама мить переходу у небуття. Він пише про сон, летаргію, гіпнотичні стани, схожі на смерть, про приголомшливі випадки поховання живцем. Зрештою, його цікавить месмеризм, тобто вчення австрійського лікаря Месмера про "тваринний магнетизм", гіпноз, котрий може зупинити навіть трупний розклад.Але, не дивлячись на жах і безнадію свого стану, не можна не помітити, що в багатьох оповіданнях герої По намагаються пробитись до розгадки. Так, у "Проваллі та маятнику" в’язень у камері смертників, засуджений до витончено-мученицької смерті, намагається встановити розміри своєї тюрми і навіть під наточеним, як лезо, серпом маятника, що повільно спускається, продовжує надіятись і мислити. Тут чітко видно, що По не лише співець песимізму і відчаю, а й поет безстрашної думки, яка здатна піднятися навіть над страхом руйнування [13,437-445].
Загальне ідейно-естетичне завдання, яке Едгар По вирішував в психологічних новелах, визначило їх художню структуру, сюжетну динаміку, образну систему, спосіб оповіді, емоційну установку. Особливо важливе місце в цьому ряді займають категорії часу та простору.
Багато авторів статей і книг, присвячених творчості По, зачудовані його ж формулою "out of space – out of time", схиляються до думки, що дія більшості психологічних новел має умовний характер, протікає "поза часом і поза простором", і тому ці категорії не відіграють в даному випадку ніякої ролі [9,197]. У деякій мірі ця точка зору є виправданою. Час і простір дійсно не відіграють суттєвої ролі в психологічних новелах По, якщо мати на увазі історичний чи астрономічний час і географічний простір. Однак художній час і художній простір, які мають інші параметри, займають в структурі цих новел значне місце.