ХУДОЖНЄ РОЗКРИТТЯ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ У «СТРАШНИХ» НОВЕЛАХ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО
Едгар Аллан По написав у царині поезії та художньої прози відносно небагато. Все створене ним можна об’єднати у двох томах: in quarto – вірші, in folio – оповідання. У творчості Едгара По проза займає не менше місце, ніж поезія, зокрема новела, адже особливою рисою гарної прози він вважав лаконічність. Усього Едгар По написав 64 оповідання. Він не був новатором у створенні "малої форми", але детально розробив жанрові відтінки оповідань, давно існуючих у світовій літературі.У 1835 році Едгар По одружився на своїй двоюрідній сестрі, п’ятнадцятирічній Вірджинії. Вона втілювала в собі для По найвищі фізичні і моральні якості, якими він наділяв жінок у своїх віршах і оповіданнях у циклах: "Береніка", "Морелла", "Лігейя", "Елеонора". У цьому ж році вийшло двотомне видання його новел, яке він назвав "Гротески та арабески", бажаючи підкреслити ті жанрові відмінності, які мають безпосереднє відношення до фактично відтвореної в них американської дійсності (гротески), і оповіданнями, побудованими на умовному, чисто фантастичному матеріалі (арабески). Його проза була прозою поета-романіста, і вимоги до неї він висував такі ж, як і до віршів, тому обов’язковою умовою її була таємничість. Вона стала в нього царством фантазії. Одначе все надприродне і чудесне в прозі письменника підкоряється суворій логіці, таємниче обростає сумлінно підібраними деталями, страшне одержує природне пояснення, а для неможливого встановлюється закономірності.
Найнеправдоподібніший сюжет, полохлива і таємнича атмосфера, страшні події в його новелах підкріплюються такими реальними, життєво правдивими деталями та подробицями, що справляють враження справжніх.
Оповідання По зазвичай поділяють на чотири основні групи: "страшні" або "арабески" ("Падіння дому Ашерів", "Лігейя", "Барильце амонтільядо", "Вільям Вільсон", "Маска Червоної Смерті" та ін. ); сатиричні, або "гротески" ("Без дихання", "Ділок", "Чорт на дзвіниці" та ін.); фантастичні ("Рукопис, знайдений у пляшці", "Незвичайна пригода Ганса Пфааля" та ін.) та детективні ("Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" та ін.) [8,377].
Ядром прозової спадщини По є "страшні" оповідання. Саме в них найбільш яскраво виявились основні особливості художньої манери письменника. У них розкриваються своєрідність і глибина людської психіки, вивчається людське єство, можливості тіла і духу. Е. По прагне вловити закономірність людської поведінки, які найяскравіше проявляються у виняткових обставинах.
Для "страшних" оповідань характерні риси, які дозволяють констатувати загальність художнього світу, створеного цією новелістикою. В ній переважає ситуація жаху, викликаного напівсвідомими страхами героїв не в меншій степені, ніж внутрішніми обставинами, лише поступово – і не обов’язково до кінця – відкритих читачеві. При насиченій щільності інтриги сюжет оповідання По найчастіше створюють не самі події, а причини, які роблять ці події необхідними і взаємопов’язаними. Виявлення цих причин вимагає немалих логічних зусиль, і вся оповідь, не дивлячись на екстраординарність фабульних ходів, являє собою жорстку логічну конструкцію, яка визначає стилістичне рішення: "Не повинно бути жодного слова, яке б прямо чи непрямо не було спрямоване на здійснення початкового задуму".
Для поетики цих новел характерна поетика "статичних контрастів", наприклад, карнавалу і катакомб, де буде замурований вбитий під час свята, радості і жаху, веселощів і чуми ("Король Чума"). Те ж саме сусідство Смерті зі сміхом можна віднайти і в оповіданнях, які не відносяться до арабесок, як "Береніка", у зв’язку з якою По сформулював своє тлумачення гротеску.
Для Едгара По різниця між поняттями " гротеск" і "арабеск" - це різниця у предметі та методиці зображення. У нього гротеск означає підкреслення, обігравання, відверте – майже на межі фарсу – перебільшення безглуздості чи нешаблонності зображуваних ситуацій, характерів, подій і т. д. У трактуванні По, гротеск був, перш за все, спростуванням раціоналістичної впорядкованості. Тоді як арабеск знаменував проникнення в таємниці буття. Підкреслимо, що виникнення гротеску, на думку По, - це процес, в якому здійснюються кількісні зміни матеріалу – концентрація, перебільшення, "підвищення", тоді як народження арабеску пов’язане з якісним перетворенням. Тому він сам вважав, що гротескна поетика доцільна не лише в тих його оповіданнях, де відтворена реальність, обов’язково наповнена у По багато чисельними "тяжкими подіями", фізичними і душевними змінами, нерідко і відвертими жахами, а й в грубо комедійних – фарсових, жартівливих. Арабесками ж По визнавав лише ті оповідання, які передають "жах душі", якій відкрився деякий містичний зв’язок явищ: життя постало як "безмірна складність", а її таємниця виявилась гнітючою, навіть непосильною для людей з нормальними психічними реакціями. [6,213-214]Сам По визнавав, що серед його "серйозних" новел переважають арабески. Герої цих новел можуть бути ким завгодно, тільки не пересічними людцями, а стани, в яких вони перебувають, надто далекі від нормальних. Саме тому такі цікаві тонко нюансовані описи їхніх переживань, часто парадоксальні переходи з одного психічного стану в інший. По розкриває діалектику душі в граничних ситуаціях, стежить за найменшими нюансами думки та емоцій. В оповіданнях "Барильце амонтільядо", "Чорний кіт" він втілює зсередини механізм такого руйнівного почуття, як ревнощі і жадання помсти. В тому ж "Чорному коті", "Вільямі Вільсоні", "Серце-викривачі" автор дає майже клінічну картину маніакального стану, який призводить до злочину і спалаху буйного безумства.