ХУДОЖНЄ РОЗКРИТТЯ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ У «СТРАШНИХ» НОВЕЛАХ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО

Та ж тема – в інших оповіданнях; очікування неминучої смерті коханої дівчини ("Береніка") чи сестри ("Падіння дому Ашерів") – трактується вже по-новому, з акцентом на маніакальних змінах в психіці персонажів. У Е. По відсутнє поняття кохання-радості, натомість в його арсеналі є лише кохання-печаль і кохання-втрата, кохання-паранойя і кохання-жах.

Тема втрати коханої і отриманих внаслідок цього нестерпно-болісних страждань найбільш повно розкрита в "Лігейі". Цій сумній розповіді про долю леді Лігейі та її коханого, який важко переживає її смерть і присутній при містичному відроджені коханої в іншій матеріальній оболонці, присвячений епіграф із трактату англійського мораліста Джозефа Гленвілла: "І у цьому – воля, яка не знає смерті. Хто осягне таємниці волі в усій її могутності? Бо Бог – ніщо як найвища воля, що пронизує все сутнє самою природою свого призначення. Ні ангелам, ні смерті не віддає себе людина повністю, окрім як через безсилля слабкої волі своєї."

У цих словах міститься ідейно-тематичне ядро того філософського досвіду, яким є новела По. Саме філософського, бо "Лігейя" не просто художній твір, але у своєму роді трактат-дослідження таємниці того явища, яке ми називаємо смертю, природи божественної волі, що переборює смерть і дарує безсмертя. І психологічного, так як дух розповіді новели народжується внаслідок психологічного заглиблення автора у розгублену душу його героя, витонченого аналізу тих почуттів, які відчуває він, згадуючи про втрачену кохану і переживаючи її відродження у тій, яка так і не змогла замінити йому обожнювану Лігейю. Новела являє собою розповідь, поділену ніби на дві частини, перша з яких – чуттєва медитація оповідача, яка малює в своїй пам’яті живий образ дружини. Спогади про неї забарвлені в печальні тона, і це почуття печалі розкривається таким чином, щоб примусити нас відчути естетично, чим воно є для оповідача. Ця печаль досить своєрідна – це печаль, яку в живих викликають померлі і яка для деяких стає свого роду опіумом. Влада цих переживань настільки велика, що вони не залишають героя і після його другого шлюбу з Ровеною. Про сумні та загадкові наслідки цього шлюбу мова йде у другій частині оповідання. Зненацька від хвороби Ровена помирає, але з її смертю отримує життя Лігейя. Тут психологічна атмосфера дії другої частини згущається, і її емоційною домінантою стає пристрасне бажання героя знову здобути свою кохану, його містичний жах перед таїнством, недоступним розумові живих, волі, що долає смерть [12,37-38].Розкриваючи тему "жінки та смерті жінки", письменник неодноразово використовує ключові слова "таємниця", "химерність" й супровідні до них епітети "дивний", "чудний", "таємничий". Паралельно автор також застосовує семантичний ряд одиниць, об’єднаних словом-ключем "страх": страх, жах, страшний, жахливий, боятися, здригатися, тремтіти та ін. Можна дійти висновку, що жінка для По є не просто загадкою, а страшною таємницею, яку він прагне розкрити, зрозуміти та збагнути. В оповіданнях про "смерть жінки" яскраво звучать есхатологічні та реінкарнацій ні мотиви (есхатологія, вчення про потойбічне життя людини та метемпсихоз (реінкарнація), об’єктом уваги якого є переселення душ померлих у живі істоти або предмети неживої природи). Якщо у "Лігейі" ідея метемпсихозу постає як прагнення людини перемогти смерть, то в оповіданні "Елеонора" головною є ідея, що людина є живою, поки живе наша любов до неї. Ці новели, а також "Береніка", "Еврика" написані під впливом смерті дружини письменника Вірджинії. До кінця своїх днів він не отямився від цього удару, тому його власні почуття, переживання, страхи є суголосними з почуттями його героїв [10,143-149].

Одна з психологічних загадок, що постійно приваблювала до себе увагу По, - схильність людини до порушення заборони, та сама смакота забороненого плоду. Людині смертельно хочеться того, що не можна. У "синдромі Єви" По приваблював лише один аспект – потяг до порушення моральної та соціальної заборони, в якій він вбачав відхилення від психічної норми. Цей феномен він назвав "чортиком суперечності" (Imp of perverse)

Втіленням "чортика суперечності " є оповідання "Чорний кіт", герой якого повісив на гілці дерева свого улюбленця, "hung it with the tears streaming from my eyes, and with the bitterest remorse at my heart;- hung it because I knew that it had loved me, and because I felt it given me no reason of offence;- hung it because I knew that in so doing I was committing a sin – a deadly sin" [18,98]. Таким же гострим проявом " чортика суперечності " ми знаходимо у "Серце-викривачі", в якому герой розповідає про те, як вбив старого. Ключовим є другий абзац: "It is impossible to say how first the idea entered my brain… Object there was none. Passion there was none. I loved the old man. He had never wronged me. He had never given me insult. For his gold I had no desire." [18,112]. У цих новелах, а також у "Проваллі та маятнику", "Чортику суперечності" у повній мірі розкрилась здатність По так описувати жах, подібний галюцинаціям, що він стає фізично відчутним та явним.

У новелах "чортик суперечності" є однією з суттєвих психологічних мотивувань поведінки героя, здійснюючого заборонені вчинки – від невинних прогріхів до вбивства людини. Крім того, у новелах По висловив переконання у тому, що садистська жорстокість є одним з початкових спонукань людського серця і саме тому, ми і не можемо залишатись глухими до голосу спокуси, що твердо знаємо – нам ні в якому разі не можна прислуховуватися до нього.

Необхідно підкреслити, що, хоча Едгар По наполягає на широкому розповсюдженні описаного феномена, який ніби перетворюється у властивість людської натури взагалі, він тим не менше, ні на секунду не відмовляється від думки, що тут ми маємо справу з хворобою, аномалією, відхиленням від норми. Ці два моменти покладені в основу художнього принципу, що визначає специфіку характерів і дій значної кількості "страшних" новел По.