ХУДОЖНЄ РОЗКРИТТЯ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ У «СТРАШНИХ» НОВЕЛАХ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО

Розповідна структура багатьох психологічних новел Едгара По опирається на традиційну в романтичній прозі пару: оповідач – герой. Оповідач уособлює морально-психологічну норму, герой – відхилення від неї. Однак у більшості випадків оповідач і герой – одна особа. В ній втілені і норма, і відхилення, а розповідь набуває характеру самоспостереження. Звідси випливає роздвоєння свідомості героя, яке функціонує ніби на двох рівнях. Один належить людині, який здійснює вчинки, другий – людині, яка розповідає і пояснює їх ("Береніка", "Чорний кіт").Важливо відзначити, що підмічене роздвоєння свідомості героя є художньою закономірністю, прийомом, застосовуваним письменником зовсім свідомо. У різних оповіданнях степінь цього роздвоєння різна. У деяких ("Барильце амонтільядо") воно ледь відчувається, в інших проглядається чіткіше. Так у новелі "Вільям Вільсон" (у ній відображена атмосфера шкільних років По у Сток-Ньюїнгтоні), яка представляє собою закінчену алегорію, степінь роздвоєння настільки висока, що "дві" свідомості вже не поміщаються в одному характері і кожне вимагає для себе самостійного фізичного існування. У "Вільямі Вільсоні" По відокремив свідомість моральну і оцінюючу від свідомості аморальної і діючої. Він дав двом героям одне ім’я, один вік, одну зовнішність, але роздільне існування. І лише в останній, передсмертній фразі оповідання, яку вимовляє Вільям Вільсон, вбитий Вільямом Вільсоном, письменник оголює єдність подвійного їх буття: "You have conquered, and I yield. Yet, henceforward art thou also dead – dead to the World, to heaven and to Hope. In me didst thou exist – and, in my death, see by this image, which is thine own, how utterly thou has murdered thyself" [18,167].

1.2. Художні засоби зображення людської психіки у "страшних" новелах Е.По

У "страшних" оповіданнях Е. По втілив принципи, які викладені у його статті "Філософія творчості: "знайти такі сполучення подій і тону, які в найкращий спосіб допомагають створити бажаний ефект", використати ефект контрасту, замкненого простору, що створює враження відокремленої події, "ефект рами до картини", вести оповідь просто і на відносно невеликій за обсягом кількості сторінок, закінчити стрімкою і виразною розв’язкою.

Незвичність сюжетів, екстравагантних і дивних, сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів – часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах та якостях – від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу, гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби і форми, шалені пристрасті – все це плине у По в річищі романтизму. Гіперболи, як і контрасти – важлива складова частина образного світу письменника, вони надають особливої яскравості його палітрі, викликають стильову напругу.

Один з характерних для романтизму прийомів, улюблених По, - нагромадження образів і тропів, їх наростання аж до надмірності. Кольорові екзотичні описи стають начебто самодостатніми, гальмують дію, експозиція деяких оповідань здається розрахованою на значно довший сюжет.

Багатство й величезна креативна сила дивовижної фантазії По – найприкметніша риса його таланту. Достоєвський відзначив у ній одну оригінальну особливість: " У здатності його уяви є така особливість, яку ми не зустрічали ні в кого – це сила подробиць... у повістях По ви до такої міри яскраво бачите всі подробиці змальованого образу чи події, що врешті начебто переконуєтеся в їхній можливості, реальності, тоді як ця подія або зовсім неможлива, або ще ніколи не відбувалася у світі" [13,439].

Образи і картини конструюються на основі органічного сполучення цілковитої вигаданості загального і скрупульозної точності, предметності всіх деталей. Саме це надає пластичності і навіть технічної переконливості малоймовірному або й просто неймовірному.

Одна з найчастіше вживаних барв у палітрі майстра новелістики – іронія, така типова для романтиків. У портреті, діалозі, ситуації, у головній ідеї твору, як у подробицях опису, звучить іронічний тон – відкрито чи у підтексті, весело чи в’їдливо. Крім того, в деяких рядках прози По відчувається і самоіронія, подекуди дотепна та ущиплива. Іронією По бореться проти зла всесвітнього і буденного, проти псевдонауки та проти псевдокультури, проти людського страху та безпорадності. Іронія може у нього бути всеохоплюючою, нищівною, а може викликати просто сміх, розважати як один із засобів гумору. ("Маска червоної смерті", "Вільям Вільсон", "Чорний кіт", "Жабка", "Король Чума" та ін.)

Оповідання часто мають подвійне дно, як, наприклад, "Система доктора Смолла і професора Піріа". Твір відзначається стрімкою дією, у ньому немає зайвих подробиць, але вже з самого початку виникає атмосфера загадковості, чому сприяє небуденне й замкнене місце подій. Наївний і довірливий оповідач потрапляє через свою зацікавленість наукою (медициною) до старого напівзруйнованого замку, де міститься приватна клініка для божевільних. Під час розкішної вечері гість знайомиться з досить дивною компанією приятелів і подруг хазяїна-власника та головного лікаря клініки. Перед нами ціла кунсткамера диваків і монстрів, до того ж у незвичному одязі (згадаймо опис учасників учти у "Королі Чуми" або гостей маскараду в "Жабці"), що ще більше посилює гротескність їхньої поведінки.Іронічний ефект не в останню чергу виникає від того, що ми здогадуємось про правду раніше за наївного героя-оповідача. Виявляється, що ці причепурені гості – пацієнти божевільні на чолі з лікарем, який теж з'їхав з глузду. Думка про те, що грань між психічним здоров’ям та божевіллям невловимо тонка, трапляється у По не раз. Світом править нице безумство, яке вважає себе єдиною формою здоров’я.