Василь Стус
Вчитель істогрії розкаже вам про зародження десиденства і його значення в піднесені свідомості українського народу.
(слово має вчитель історії).
2 Учень: Лихе передчуття збулося. Стус був заарештований, звинувачений у тому, що, як говориться у вироку київського обласного суду від 7 вересня 1972 року, “систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочили радянський державний лад”. Поета засудили на 5 років ув’язнення у виправно-трудовій колонії суворого режиму і заслання на три роки. Жорстоке покарання Стус відбував у мордовських таборах, заслання – в Магаданській області.
(учень читає вірш “Уже Софія від струменіла...”)
3 Учень: Як видно із записів самого Стуса та інших в’язнів, умови існування в таборі особливого режиму були жахливими. Виснажлива праця, мізерна зеківська пайка, морози до 50 градусів, знущання кадебістських доглядачів, ностальгія за рідною Україною...
“і все це терпіла людина хоч і незламної вдачі, але фізично хвора. У кінці листопада 1975року... у нього стався прорив виразки шлунку, тобто внутрішній крововилив... . Стус лежав непритомний, а начальство викликало перш за все конвой, щоб відвести його за кілька десять метрів до лікарні... . але до ранку до нього ніхто не підходив”, - згадує В. Овсієнко.Та Стус і на цей раз не зігнувся. Він обстоював гідність власну і своїх політичних однодумців, виступав проти знущань табірного начальства. За це протягом 1973-1976рр. кільканадцять разів був покараний – позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора, до карцеру. Неодноразово Стус оголошував голодовки, кілька разів на 14-18 діб.
“Камерне ув’язнення, - як свідчить однокамерник В.Стуса В.Овсієнко, - само собою тяжке, бо не стає повітря і руху. Прогулянка – одна година на добу, в оббитому залізом ящику, над головою колючий дріт і наглядач... . у карцері маєш менше їжі, без жирів, а якщо покараний без виводу на роботу – то гаряча їжа через день, другого дня лише 450 грамів хліба і окріп”.
4 Учень: Не легше було й на засланні. Ось як змальовує Стус умови, в яких доводилося працювати на золотодобувному руднику імені Матросова на Колимі, куди його відправили в 1978 році після відбуття табірного строку: “старший пил у виборі, бо вентиляції немає: бурять вертикальні глухі штреки... Респіратор (марлева пов’язка) за пів години стає непридатний: він стає мокрим і вкривається шаром пилу. Тоді скидаєш його і працюєш без захисту. Кажуть, молоді хлопці (одразу після війська) за пів року такої пекельної праці стають силікозниками”.
І в таких умовах Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови (володіє також усіма слов’янськими мовами, добре – німецькою), перекладає такого складного поета, як Р. М. Рільке, роздумує над минулим, сучасним і майбутнім України:
“... голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставити до загину”, - записував поет у таборовому зошиті.
1 Учень: Рідна Україна була і джерелом сили та натхнення поетичного і його нестерпним постійним болем. А нею він жив і марив, снив на чужині. Бо любов до України – то був головний смисл Поетового життя. Табірне життя, похмурі північні пейзажі – у всьому Василеві Стусу бачилась Україна. Невеличкий пейзажний вірш “ На колимськім морозі калина ...” е тому переконливим прикладом. Поет постеріг на колимськім морозі рідний цвіт – калину. Але й вона на чужинецькій землі зацвітає рудими слізьми. Чи не вперше цвіт калини порівнюється зі сльозами, та ще й рудами.
(Учень читає вірш “ На колимськім морозі калина”)
2 Учень: Мотивами любові до України, туги та жури за неї перейняті й багато інших поезій В. Стуса. І в усіх тема України розкривається через душу поета, різні її грані, в них зачіпаються вічні теми про сутність людського в людині.
(Читаються вірші “Такий близький ти, краю мій”,
“За мною Київ тягнеться у снах”,