Василь Стус

Безкомпромісний і запальний, нетерпливий до будь-якої неправди, Стус особливо боляче сприймав спроби тоталітарного режиму витравити останні рештки духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, зробити те, чого не пощастило валуєвим, - знищити саму українську мову. Як тільки міг,він відстоював самобутність української нації, виступав проти закриття українських шкіл. Болем і тривогою за долю народу, його духовність і майбуття пройнятий лист Стуса до А. Малишка від 13 грудня 1962 р. :

“Зараз я читаю рідну мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька /2-3/ українських шкіл, яким животіти зовсім недовго. В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна. У нас немає майбутнього. Коріння нації – тільки в селі, а “хуторянським” народом ми довго не проживем, пам”ятаючи про вплив міста, про всі інші канали русифікації “.

Уже в цьому листі Стус однозначно визначає своє місце в суспільному житті :

“Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним хлібом – “Жагою“ Рильського, Вашим віршем “Україно моя”, тож скажіть, поете, що робити ?! – пристрасно звертається юнак до страшного побратима.

3 Учень:

Задушлива атмосфера панувала й в інституті літератури АН УРСР, директором якого був лютий рекціонер М. Шамота, прозваний “чорним академіком”. Певна річ, що Стус із його загостреним почуттям справедливості, правдолюбством, здатністю відчувати чужий біль гостріше, ніж власний, неміг ужитися в атмосфері брехні й фальсифікації, і його у вересні 1965 року виключають з аспірантури. Формальною причиною послужив випадок, що стався в кінотеатрі “Україна” на примєрі кінофільму С. Параджанова “Тіні забутих предків”. Після перегляду картини і виступу І. Дзюби про те, що на Україні проходять арешти прогресивної інтелігенції, В. Стус звернувся до глядачів і запропунував вставанням висловити протест проти незаконих дії уряду та КДБ. У наказі ж Шамоти зналося, що Стус звільнений “за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу”.

4 Учень: І почалися поетові поневіряння. На роботу не брали, деякий час довелося прецювати навіть кочегаром. У вірші “Не можу я без посмішки Івана” Стус писав:

прости мені недільний мій Хрещатик,

що, сівши сидьма, ці котли топлю

в оглухлій кочегарці. Що терплю,

коли вже ні терпіти, ні мовчати

не можу, що, читаючи, люблю

твоїх Орхана, Незвала і Данте,

в девяте коло прагнучи стремлю.

(Читається вірш до кінця).

1 Учень: друкувати, звісно, перестали. Одначе, не зважаючи на утиски, і переслідування, В. Стус продовжував поетичну творчість і активну громадську діяльність, виступав на захист прав лудини, проти свавілля й беззаконня брежневських часів. Поет знав, який тернистий шлях йому судилося пройти,, але не прагнув “сховатися од долі”.

Вчитель: Доля Василя Стуса є долею тих багатьох світочів науки, культури, письменства, яких знищила Москва тільки за те, що вони свій розум, свої сили, свій патріотизм поставили на службу своєму народі.