Балади і думи – перлини усної народної творчості

Кобзарське мистецтво тісно повязане з історією України і своїм корінням сягає в давньоминулі часи. Кобзарі, бандуристи – творці українського героїчного епосу – були і є духовними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, мрій та сподівань, а часто і безпосередніми учасниками найактивнішої боротьби за волю – кращу долю нашого краю.

Писана історія кобзарства починається від славетного Бояна, від легендарного Митуси, від зображення їх фігур та їх кобзоподібних інструментів у фресках Софійського собору. Велику роль у розвитку кобзарського мистецтва у 18 ст. відіграли братства, при котрих діяли цехові школи кобзарів (бандуристів), в яких формували музичні вміння, вивчали репертуар. З тих цехових шкіл вийшло чимало відомих кобзарів, не кажучи вже про патріарха кобзи Остапа Вересая. Гомером в селянський світ, рапсодом називали його. Це він приголомшив своїм талантом 3-ій археологічний зїзд у Києві. Це йому Тарас Шевченко подарував свій “Кобзар” з написом: “Братові Остапу від Тараса Шевченка”.Тоталітарний сталінський режим, як і царський, як і польський, люто ненавидив кобзарів і лирників – цю совість народу, які століттями самовіддано плекали національну гідність українців і були алмазним осередком духу народного. Невдячні нащадки – яничари віддали їм, цим українським гомерам, чорною зневагою і очорненням. У 1937 р. до Харькова начебто на кобзарський зїзд – зліт були запрошені 377 найкращіх кобзарів України. На світанку наступного дня їх, музичну еліту України, погнали під Козачу Лопань Богодухівського району і там повбивали. Так більшовицько – московські колонізатори розправилися з національною гордістю України. Про цю жахливу трагедію написали – російський білоемігрант Шостакович, американський вчений Роберт Конквіст. На пошану замордованих кобзарів у Харківському саду ім.Тараса Шевченка зведено памятник, на гранитній скелі – брилі лежить золота бандура. Цей памятник – зболене серце України, її стомлена душа, це образ незнищимого кобзарського єстества. На сором і ганьбу, в 1997 р. сучасні варвари зруйнували памятник – святиню.

Нині традиції наших славетних “гомерів” продовжують Капела бандуристів України, капели бандуристів усіх трьох інститутів культури, музичних училищ та шкіл, тріо бандуристів при Палацах культури, філармоніях. Серед них багато талантів і гри і співу на бандурі. От лише шкода, що кобзарі – бандуристи тепер переважно жінки – дівчата. Як не кажіть, а кобзар – іменик чоловічого роду, не може бути кобзарка, кобзариха чи якось по – іншому.

Отже, виконавці дум – кобзарі, бандуристи, лірники – це українські Гомери, а ще їх називають “незрячим сумлінням нації”.

Висновок.

Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війниі голодомори, а усна народна творчість через усі злигодні і поневіряння проносить свої первісні чари. Балади і думи як найдосконаліші жанри фольклору були і залишаються джерелом, з якого нащадки черпають історичну правду про героїчно – трагічне життя рідного народу.

Опрацювавши і систематизувавши матеріал, зроблено висновки:

-Балади і думи – це ліро – епічні твори.

-Обидва жанри мають особливу побудову.

-Їх тематика різноманітна.

-Історія світової культури високо цінує нашу усну народну творчисть, зокрема балади і думи, називаючи наших кобзарів Гомерами.

Крім наукового, робота має виховне і пізнавальне значення. Адже зібраний матеріал дає можливість усім бажаючим зануритися у світ прекрасного,доторкнутися до перлин народної творчості і відчути себе часточкою великого українського Народу, що зумів створити такі неперевершені шедеври.

Список використаних джерел.

1.Грінченко Б. Вибране – К.:ДВОМ, 1961- 300с.