Балади і думи – перлини усної народної творчості

Особистий внесок – детальне опрацювання і систематизація матеріалів.

Апробація результатів роботи була здійснена на уроках української літератури під час вивчення усної народної творчості на початку навчального року.

Українські народні балади.

Балади, зокрема балади пісні – улюблений вид фольклору й меносу в українців, їх ліричність з елементами епосу і героїки, душевна щірість і сердечна теплота, поетичність і мужність завоювали їм симпатії.

Жанр балади наявний у фольклорі майже всіх народів світу. Найдавніша українська балада “Дунаю,Дунаю, чому смутен мечем” опублікована в середині 16ст. Польський поет С.Кльонович у 1584р. перекладає українську народну баладу “Про Федора і Федору”. А в 1625р. виходить балада “Пісня козака Плахти” – про дівчіну, яка за козаком помандрувала аж на Запоріжжя.

Народна балада – це епічно – лірична пісня сумовитого характеру з драматично напруженим сюжетом, в якій йдеться про фантастичні або незвичайні події, життєві копфлікти. У центрі балади – завжди індівідуальна, але суспільно значна людська доля. Сюжет у баладі стислий, оповідь зосереджена навколо одного, але найважливішого його вузла, і ведеться вона швидко, без уповільнень.

Будова вірша і строфи в баладі різна, але вільна. Балади співають ях хором, так і соло. Оскільки українська балада тісно повязана з життям народу, то фантастичного у ній не так уже й багато, а містичного нема зовсім.

Найвдаліші балади про козацьке життя, про героїчну смерть на полі бою (“Смерть козака”, “Козака несуть”). Довершеними є балади і соціально – побутового скрещування (“Бондарівна”, “Лимерівна”, “Ой не ходи Грицю”).

Українські балади багатством поетичних образів, мистецькою довершеністю і мелодійністю займають вагоме місце в світовій літературі. До тогож зміст їх і форма різноманітні.

три групи балад: а) ті, в яких розкривається поетичний світогляд народу, його міфологічні уявлення, світ його фантазії і розуміння природи; б) історичні балади;

в) соціально – побутові.

Найдавніша група балад про метаморфозу людини її перетворення на рослин, тварин, птахів, на твердий камінь (“Роса – дівчини сльоза”, “Невістка стає тополею”, “Мати заклинає сина в явора”). Поступово сформувалися поетичні символи: калина – краса дівчини, береза – чистота, вода – її кров, роса – її сльози.

Окрема група українських народних балад – про невістку, зятя, свекруху, тещу, батька, матір.Окрасою нашої песенної поезії є історічні балади, багаті змістом і формою. Тут головним є дух людини, ідея Батьківщини, народні ідеали честі, геройства. Не просто відрізнити історичну баладу від історічної пісні. Алє різниця є. Історична пісня відтворює конкретну історичну подію та особу, а балада дає узагальнення. Найбільше в цій групі балад про боротьбу проти турків і татар. Найчастіше йдеться про перебування в полоні і втечі з нього. Герої тут здебільшого не чоловіки, а жінки та дівчата:

Татари йдуть.

Везуть Велиночку,

Молодую вкраїночку.

Історична балада ставила свого героя на роздоріжжі: або панувати разом з окупантами, або залишитися вірним народові й вірі з ярмом на шиї. Народним ідеалом став герой, який не хоче панувати над своїм народом. Друга числена підгрупа історичних балад про героїчну смерть на полі бою (“Козака відряджають”, “Вдова проводжує сина у похід”). Серть в імя сободи, рідного краю стає провідним мотивом багатьох балад (“Козака несуть”, “Похорони козака”).