Євген Фомін як дитячий письменник

Картини природи виконують у поемі й чисто пропагандистські функції. Це зокрема строфа, що слугує обрамленням для епілогу:

Не одлітають од вікна

Пташки, покликані простором,

І, мов доглядниця над хворим,

В кімнаті стигне тишина. (5,126).

Чому птахи зазирають до майстерні, чому “стрункі дерева, мов живі, Скорившись невідомій силі, В вікно багряні віти хилять З росою-зерням на листві?”. Природа не приховує захоплення “перед видовищем краси”, радіє тому, що скульптор виліпив бюсти хлопчиків, а відтак пам’ять про них буде увічнена. У цьому витворі майстра відчувається “громний бурі струм”. На відкритому чолі у Павлика Морозова “відбивається доба” з її головною ознакою – класовою боротьбою. Отже, і в зображенні подій, і в показі героїв, і в змалюванні природи Є.Фомін буває і щирим та артистичним, і дещо штучним, надуманим.

Дітям молодшого шкільного віку митець присвятив віршовану п’єсу-казку “Івасик-Телесик”, написану в співавторстві з А.Шияном. Твір було завершено в 1940 р. й опубліковано окремою книгою 1941 року. Один з друзів Є.Фоміна поет і критик Терень Масенко проливає світло на особливості співпраці двох письменників над п’єсою. Він зазначає: “По характеру й стилю вірша, - а вся казка написана віршем, - зразу ж видно, що співавтору Є.Фоміна довелося, певно, попрацювати разом з поетом над драматургічним планом казки чи над сюжетними лініями її, але ясно, що вся казка від початку до кінця написана Фоміним” (1, 18).

Як відомо, до літературних інтерпретацій фольклорного сюжету про Івасика-Телесика зверталось чимало українських майстрів слова (М.Кропивницький, Дніпрова Чайка, Олександр Олесь, П.Тичина та ін.). Казка Є.Фоміна й А.Шияна насамперед суголосна добі її створення – порубіжжю тридцятих і сорокових років з їх традиційним пафосом викриття і знищення ворожих сил. Івасик-Телесик виступає як такий же послідовний борець проти зла, що й Павлик Морозов, але в фольклорному варіанті. Основний конфлікт виникає в п’єсі між юним героєм як носієм ідеї правди та Бабою Ягою-Костяною ногою як втіленням кривди й підступності. Ці головні супротивники мають своїх однодумців і прихильників, тож дійові особи полярно розмежовані на два антагоністичних табори. Одні з них чесні, відважні, благородні, а інші – лихі, віроломні, невиправні в своїй хижості й люті. Якогось компромісу чи порозуміння між ними годі й шукати. Ведеться боротьба не на життя, а на смерть, як і в знайомій авторам реальності, - між “радянськими людьми” і “ворогами народу”. Тому відзначення п’єси на Всесоюзному огляді в Москві 1941 року засвідчує не тільки художній рівень твору, а й його злободенність, суголосність самій атмосфері даного часу.

Центральний герой Івасик-Телесик, як і позитивні персонажі багатьох інших казок, без будь-яких вагань стає на захист скривджених, допомагає всім, хто потрапив у біду. Відтак у хвилі скрути йому та його рідним приходять на допомогу ті, кому хлопчик ставав у пригоді – зайчик, кізонька, ведмідь, які прагнуть віддячити за добро. Вони заспокоюють Івасикову матір, приносять гостинці. Крім звірів, діють у творі і птахи – зозуля, сова, лебідь. Але якщо лукава зозуля лишається байдужою до прохань Тетянки повідомити рідним про її біду й тільки на словах погоджується допомогти, то сміливий лебідь, що несе Івасика додому, кидається в бій із Ягою, що перевтілилась у хижого яструба.

Помітне місце в казці відведене й демонологічним постатям, між якими проходить чітке розмежування: русалка Майя співчуває Івасикові й Тетянці, допомагає їм, а Лісовий, Змій Горинич, чорти шкодять.

Вдача головного героя розкривається як через вчинки, ставлення до інших, так і завдяки словесним самовиявам, самохарактеристикам:

Не плачте, мамо, не ридайте,

На мене сміло покладайтесь,

Піду шукати я сестричку, -

Перепливу широку річку,