Євген Фомін як дитячий письменник

- …Батька смикать почали,

Й тобі це байдуже, дитино!

Тебе ж він любить до загину.

Ні слова осуду, хули

Не зрік про тебе він, повір

- Набридло! Час і перестати!

Вас добре знаю – хитрий звір.

Уже ви виселені з хати,

Глядіть, потрапите в Сибір. (5,119-120)

Морозов залучає до своїх вистежувань і викриттів і малого Федрика. Разом вони підслуховують таємну нараду місцевих глитаїв про замах на “секретаря ячейки” і рятують від смерті цього комуніста, закоханого в гру на флейті (символ його духовного багатства). За цей та інші подібні вчинки Павлик і Федрик, як це подає в творі Є.Фомін, були застрелені в лісі з обріза. Про убивць письменник повідомляє: “Один замаяв бородою І слідом двоє молодих” (5,123). Автор натякає на участь у злочині діда хлопчиків, конфлікт з яким загострився ще до цієї події.

З точки зору сучасності поема Є.Фоміна “Павлик Морозов” може поцінуватися, звичайно, як заідеологізоване віршоване полотно, що відбило характерні тенденції сталінської доби, але слід визнати, що твір має й неабияку художню вартість, написаний справді майстерно й оригінально. Автор виявляє своє уміння проникати у внутрішній світ дитини, мотивувати її поведінку. Особливою оздобою поеми є картини природи, які покликані підкреслити красу і велич життя. Наведемо такий красномовний приклад:

Світанок. Ліс. Співає соловей –

Пташиний вчитель, спів його

Прозорий, як озон: йому роса

Спадає в тон і листя колихається,

Як осяйний серпанок.

Ліс. Світанок. (5,122)

Ця строфа, взята в кільце словом “Світанок”, переливається звуками і зоровими враженнями ранку, сплітається з наступними поетичними замальовками, пересипаними вишуканими тропами, алітераціями і асонансами.Стільки тут спостережливості, тонкого розуміння природи. Ось подальша характеристика солов’я – “в своєму співомайстерстві Вершин дійшовши безумовних, Учитель несказанно скромний Сірів невидимий в листві”, а далі – спроба передати все багатоголосся світанкового лісу (“лунний гам Різноманітнивсь”, “серед нього і голос зорянки дзвенів, Як той величний світоспів Життя осонченоясного”, “а там лазорівка-синичка В неслововимовній красі Вплітала дружно в голоси Свій твір-творіння”, “дрозд, в юну пору залицянь Занепокоєно-рухливий, Свої яскраві переливи Творив і творить без кінця”). Граціозності поетовому вислову надають несподівані неологізми, які він розсипає по тексту, наче самоцвіти. Є.Фомін ніби по-дитячому грається фразами, словами, складами, сплітаючи цілі рядки з мовних новотворів (“у гомінкому юнолунні Ішли герої наші юні”, “материнка синьомая В привіт голівкою махає”, “скляний, нервовопливний хруск”, “в цій ясні денній”).