Євген Фомін як дитячий письменник

Молодий, могутній ти,

Непоборно променистий,

Весь, немов стремління чисте,

В досяганні висоти.

(“Кипарис”);

От пейзаж: струнка сосонка

В піднебессі дзвонить тонко…

(“Пейзаж”);

У небі, у водах, у далях – прозоро,

Зелені обійми розкрила діброва,

І тихо, і ясно… Це ж ластівки скоро

Прилинуть, жадані, мов дружня розмова.

(”Весняне”);

Набігли од хмарок лякливії тіні,

І квіти схмурніли в їх бистрім тумані.

Пролинули тіні, і квіти весняні

Ще кращими стали в час світлої рані.

(“Набігли од хмарок лякливії тіні…”).

Одним з найбільш лагідних і ніжних творів Є.Фоміна, адресованих дітям, є поема “Палац” (1938). Це спроба автора в напівказковій формі показати щасливе дитинство радянської малечі. Для цього він послуговується традиційним прийомом сну, але чарівні візії, що заполоняють сплячого хлопчика Тараса, з часом переходять з ілюзорного мрійливого світу в цілком реальний і відчутний окіл. Ці дитячі сонні видіння, що здійснюються в житті, ніби збоку спостерігає й коментує батько юного героя – закоханий у все прекрасне поет. Такий незвичайний план розповіді дозволяє співставити минуле й сучасність. Якщо оповідач мав дитинство “тяжке, безрадісне і темне”, то ровесники його сина “хором Вітають сонячне життя Палацу”, стіни якого розпросторюються до обширів усієї радянської країни. Автор щасливий констатувати, що дітвора в цій державі звільнена від тягаря минулого несправедливого світу:

…Мрія бажана моя

Здійснилася в дитинстві сина. (5, 161)

Атмосфера казковості у цьому творі, заснована на реальних подіях з життя довоєнного Києва (відкриття Палацу піонерів) та родини письменника (роздуми Євгена Павловича і Тарасика Фоміних), забезпечується завдяки майстерному використанню гіперболізованих виразів (“палац понадхмарний, Ясніший ясної зорі”, “на стінах сонце виграє, Переливається стоцвітно”, “найтепліша на землі Дитини усмішка крилата”, “тут і сонця, і тепла, І сяйва синього, як в морі!”, синонімічних рядів (“все манить, закликає”, “блискучі, сяючі такі”, “примовк, притих”), антонімічних пар (“то не люди, а боввани”, “малі й великі”). Яскравістю і розкішністю позначені авторські перифрази “брат мрії” (сон), “чарівний маг” (палац), “суперник райдуги” (павич), “вічності сучасник” (поет). Вишуканістю й водночас простотою полонять численні порівняння (“Тарасик швидко засина, Як всі пташки”, “од брівок тінь, немов струна”, “круглі бані, мов зіниці”, “розтануло, мов дим, Його прохання”, “палац, що сяяв, як алмаз”, “іскрились люстри, наче зорі”). Особливим багатоманіттям вражають у поемі епітети – як прикметникові (“фігури чарівливі”, “рука тендітно-ніжна”, “варта непорушна”, “сонячне життя”, “замислена вода”, “камінний сон”), так і прислівникові (“неповторимо, ніжно, славно Пливуть урочисто і плавно Золотокрилі лебеді”, “очата радо засвітились”, “він мирно спав”) та іменникові (“морози-сивуни”, “хлопчик-чорнобров”, “мрія-дим”, “місто-красень”).