Євген Фомін як дитячий письменник

Українська дитяча література 20-40-х рр. ХХ століття репрезентована великою кількістю різножанрових творів, розрахованих на сприйняття як дошкільнятами, так і учнями загальноосвітніх закладів. Серед розмаїття імен цілком справедливо було б назвати ім’я, що належить нашому землякові, митцеві самобутньому і різноплановому. Це Євген Фомін, каховчанин, вихованець Херсонського дитячого будинку, який ще в підлітковому віці виявив свій неабиякий літературний хист. Крізь усе своє недовге життя поет зумів пронести віру в високі ідеали добра і справедливості, тонке відчуття краси в оточуючому світі і в людині. Цим позначені і його твори, що входять у дитяче читання.

Вже один з ранніх віршів Є.Фоміна “Гроза” (1924), пов’язаний з перебуванням у Херсонському дитячому будинку, відзначається безперечною літературною вправністю. Хоча авторові тоді йшов лише чотирнадцятий рік, твір приваблює дитячою безпосередністю в сприйнятті околу, багатством уяви, багатоманіттям образних асоціацій. Звичайні побутові штрихи й буденні нотки сусідять з оригінальними метафорами і порівняннями, що увиразнюють картину грозової ночі (“скаче в горах червона коза – Блискавичний вогонь”; “ковзнувсь молодик Об небесний льодок. Посковзнувсь і пробив собі бік, Пролилась його кров на поля”; “руденький ковзун угорі Рану чорним бинтом зав’язав”; “мов пес на цепу, Тінь за нами брела”). Кожний такий троп свідчить про дивовижну спостережливість юного поета, який ніби одночасно живе і в реально-приземленому світі, і в якомусь казковому вимірі, баченому тільки дитиною. Авторські перифрази “наш товариш Гнідко” (кінь), “руденький ковзун” (місяць) надають творові лагідного, зворушливого звучання. Вірш сповнений динаміки, насичений численними дієсловами на позначення швидкого перебігу подій.

Підліткові враження Є.Фоміна відбились і в його вірші “Любов у дитбудинкові” (1926). Ліричний герой на межі між дитинством і юністю переживає своє перше кохання:

Ворушилось у серденьку юнім

Невідомеє, тепле чуття.

А як очі зустрілись з очима,

Пронизав душу радості ток:

Все ввижалася синя юпчина

І квітчастий циганський платок.

О дитячії дні золотії… (5, 22)

За окремими штрихами постають долі цих дітлахів, що дорослішають у процесі навчання, праці, творчих пошуків. Окрасою твору стали самобутні образні вислови, які віддзеркалюють романтичні настрої і поривання чулих душ (“Коли день запорошиться в попіл, А ми кажемо: нічка зліта, - Ми серця свої в радості топим”; “Мрійно мчаться запалені коні, Мої думи за ними услід”; “Весняні вітерці вже проснулись, Подались дратувати Дніпро”). Цікавою є поетова версія приходу світанку: це баталія нічної темряви із ранком. Це битва, в якій є переможені і звитяжці:

Відступаючи, ніч-чарівниця

Затягнула з собою згадки;

Стали падать, мов вбиті, зірниці

На покров її сірий, м’який. (5, 23)

Своєрідно змальовує автор і картину приходу студеної пори, подаючи її у феєричному серпанку (“мчалась зима в ґринджолятах І за нею слідком холода”). Така схильність до персоніфікації природних явищ зближує юного поета із старшими співцями-херсонцями Дніпровою Чайкою та Миколою Чернявським. І тут ідеться не про наслідування чи образні запозичення, а про подібність мистецького бачення. Порівняймо щойно наведену фомінську характеристику з зимовими поетичними враженнями М.Чернявського: “Налетіла злая віхола, Нашуміла – і нема, А за нею вслід приїхала На санях ясна зима”.