ГРИБОЄДОВ Олександр Сергійович – життя та творчість
Чудово, що Хлестова своїми словами не тільки дає характеристику Загорецькому, але не менш того характеризує і себе, показує моральний рівень і свій власний, і усього свого кола. Того кола, що протистоїть Чацькому.
Чацький — єдиний зримо діючий позитивний герой у комедії Г. Але його не можна назвати героєм винятковим і цілком самотнім. У нього є однодумці: ми довідаємося про їх завдяки позасценічним персонажам (тим, про які говориться в п'єсі, але які прямо не зайняті в дії). Це, напр., професора Педагогічного інституту, що, за словами княгині Тугоуховської, «вправляються в розколах і безвір'ї», це «божевільні люди», це племінник княгині князь "Федір, «хімік і ботанік», і т.д.
Чацький у комедії представляє молоде мисляче покоління російського суспільства, його кращу частину. Д.І.Герцен писав про Чацького: «Образ Чацького, сумного, неприкаяного у своїй іронії, що тремтить від обурення, відданого мрійливому ідеалу, з'являється в останній момент царювання Олександра І, напередодні повстання на Ісааківській площі. Це — декабрист, це людина, що завершує епоху Петра Першого і силкується розглянути, принаймні на обрії, обітовану землю...» (Герцен А.І. Збірка творів: У 30 т.— М., 1959.— Т. XVIII.— С. 180).
З першої появи на сцені Чацький залучає глядача. Він палкий, гострий, розумний, красномовний, повний життя, нетерплячий. Але він занадто нетерплячий. І це «занадто» викликає при знайомстві з ним посмішку: ту посмішку, з який дивиться навчений життям людини на славний, чистого, але ще недостатньо спокушеного юнака. Чацький і є втілення доброї юності: юної сили, чесності, довірливості, по юному безмежної віри в себе і свої можливості. Ця його юність і безмежна віра в себе і роблять його цілком відкритим як для помилок комічної властивості, так і для трагічних.
Одне з головних відмітних властивостей Чацького — повнота почуттів. Вона позначається й у тім, як він любить, і в тім, як гнівається і ненавидить. В усьому він виявляє щиру пристрасть, завжди буває гарячий душею. Найбільше йому ненависний деспотизм і рабство, дурість і безчестя, розумова і моральна глухота. Він бичує підлість кріпосників і злочинну ненормальність кріпосного права. Він не може мовчати, від того, що йому боляче і болісно бачити навколо себе зло і несправедливість, він ненавидить усе дурне, тому що любить добро й істину. Чацький не тільки декабрист по переконаннях, але одночасно і романтик. Сама повнота його почуттів і сила заперечення по природі своєї романтичні. Мислитель, борець-декабрист і романтично почуває людина так органічно з'єднуються в ньому, як вони часто в ту епоху з'єднувалися в реальних людях і реальній дійсності.
Як людський тип, як особливий характер, Чацький виходить за строго визначені тимчасові границі: Чацькі існували в житті і за межами романтичної і декабристської епохи. З часом вони змінилися зовнішнім образом, але залишалися незмінними в головних своїх ознаках. Вони завжди борці за правду, завжди безкорисливі шукачі істини.Глибокому реалізму комедії Г. відповідає і її мова: яскравий, багатобарвний, дуже живий. В основі мови «Горе від розуму» лежить загальнонародна мова. Це і простонародні слова: «іспужал», «не згадати» і ін.; це і вираження, що зустрічалися в дворянському розмовному побуті; «око миттю не прищурити», «сварить наповал»; це і книжкові слова, що зберегли живу силу. Г. користається всіма багатствами російської мови і при цьому показує себе незрівнянним майстром живого діалогу. У комедії Г. живі люди говорять живою мовою. І говорять кожен по-своєму. Мова персонажа завжди особлива, неповторна; вона відповідає характеру персонажа і добре виявляє його характер. Г. прекрасно володіє не просто мовою, але всіма прийомами мовної, мовної характеристики.
Влучна народна мова в служниці Лізи. Її мова з лукавинкою, за нею живаючи думка, розум, народна кмітливість. У Репетилова мова точно без удержу; у нього усе врозкид — і слова і думки, інша справа — мова Чацького. Вона логічна і струнка, її стрункість від цілісності думки і почуття. По своєму складі мова Чацького багато в чому книжкова, це мова утвореної, начитаної людини. При цьому внутрішня пристрасть, що одухотворяє її, додає їй жвавість і свіжість.
А.С.Пушкін писав про мову комедії Г.: «Про вірші я не говорю: половина — повинні ввійти в прислів'я» (Пушкін А.С. Збірка творів: У 10 т.— М.,— 1977.— Т. 9.— С. 127).
Пророкування Пушкіна збулося: безлічі виражень з «Горе від розуму», таких як «Щасливі годин не спостерігають», «І дим батьківщини нам солодкий і приємний», «Свіжий переказ, а віриться з працею» і т.д., дійсно стали прислів'ями. Вони точно розлетілися зі свого рідного гнізда і заповнили собою живу, повсякденну і книжкову російську мову. Біля шістдесятьох приказкових віршованих виражень потрапило з «Горе від розуму» у збірники крилатих слів і фразеологізмів.