ГРИБОЄДОВ Олександр Сергійович – життя та творчість

Закінчивши писання комедії в 1824 р., Г. приклав чимало старань, щоб її надрукувати, але йому це не удалося. Не удалося також одержати дозвіл для постановки «Горе від розуму» на сцені: цензура порахувала комедію Г. політично небезпечної і заборонила її. При житті автора в печатці з'явилися лише невеликі уривки з комедії (в альманасі «Російська Талія», у 1824 р.), та й то в сильно зміненому за вимогою цензури виді.

Але це не перешкодило широкої популярності комедії. Вона розходилася в списках, її читали й обговорювали, вона викликала замилування — особливо в декабристському середовищі. Декабрист Д.І.Завалишин згадував, що весною 1825 р. члени Північного суспільства «захотіли скористатися майбутніми відпустками офіцерів для поширення в рукописі комедії Грибоєдова, не сподіваючись ніяким чином на дозвіл надрукувати її. Кілька днів підряд збиралися в Одоєвського, у якого жив Грибоєдов, щоб у кілька рук списувати комедію під диктування» (Записки декабриста.— Пб., — 1906.— С. 100).

Дозволена до печатки комедія була лише в 1831 р., уже після загибелі Г. Умовою дозволу бути вилучення з тексту тих місць, що визнали в цензурі особливо «неблагонадійними». У такому виді і тоді ж комедія була поставлена на професійній сцені: спершу в Петербурзі (за участю Каратигіна в ролі Чацького і Катерини Семенової— у ролі Софії), а потім у Москві, де Чацького грав П.С. Мочалов, а Фамусова — М.С. Щепкін.

Комедія «Горе від розуму» відноситься до жанру високих суспільних комедій. Суспільною комедією, у дусі «батька її Аристофана», назвав Гоголь свого «Ревізора» (Гоголь H.В. Збірка творів.: У 7т.— М., 1977.— С. 229). Такою же в принципі була комедія Г.

Суспільний характер комедії «Горе від розуму» означає насамперед суспільну значимість її основного конфлікту. Комедія Г. заснована на конфлікті одночасно особистому, психологічному (любовному) і загальному, проблемно-соціальному. При цьому одне з іншим виявляється тісно зв'язаним, суспільна проблематика комедії прямо випливає з особистої. У «Горе від розуму» істотно важливим для розвитку дії виявляється і нерозділена любов героя, і ще більш – нерозв'язне протиріччя розумного і чесного героя з божевільним суспільством, у якому він живе. Г. так говорив про це в листі до Катеніну: «...дівчина, сама не дурна, надає перевагу дурня розумній людині (не тому, що розум у нас грішних був звичайний, ні! і в моїй комедії 25 дурнів на одну розсудливу людину); і ця людина, зрозуміло, у протиріччі із суспільством, його навколишнім, його ніхто не розуміє, ніхто простити не хоче, навіщо він трошки вище інших...» (Твір.— М., 1953.— С. 527).

У тексті комедії все це розгорнуто і представлене дуже жваво, незабутньо, психологічно вірогідно. «Горе від розуму» є однієї з перших справді реалістичних комедій на російській сцені. Це не значить, що в її поетиці не виявляються й інші, невласне реалістичні риси. У комедії Г., напр., легко помітити деякі ознаки класицизму: єдність дії, єдність місця, єдність часу. На перший погляд, відповідають традиційним амплуа класичної комедії персонажі Г.: осліплений любов'ю невдачливий герой; його суперник — проноза і хитрун; розпещена героїня; батько героїні, якого усі обманюють і який сам себе обманює, і т.д. Персонажі, у повній відповідності з правилами класицизму, наділені значущими іменами: Чацький (у першій редакції — Чацький) — який перебуває у чаду; Фамусов — усім знайомий; Молчалін — безсловесний; Репетилов – який повторює чужі думки і слова і ін.

Усе це окремі зовнішні ознаки класицизму, але не класицизм. Г. частково використовує поетику класицизму заради досягнення конкретних художніх цілей. Так, дотримання єдності місця допомагає йому" представити різноманітне в єдиному, тобто особливо відчутно і наочно. Будинок Фамусова в Г.— не просто постійне місце дії, не просто приватний будинок московського пана, а образ особливого світу, говорячи словами Гоголя про «Ревізора», «збірне місце». Воно припускає і виражає не одиничне, а множинне, залишаючи при цьому враження єдності і цілісності.

Помітніше всього це в третій дії комедії. Події в ньому розвиваються і поступально і вшир. Стіни будинку Фамусових точно розсовуються, перед глядачем (читачем) розігрується не одна, а безліч маленьких, забавних і типових комедій, героями яких є чоловіки Горичи, сімейство Тугоуховських, графиня-бабуся і графиня-внучка і ін. Картина виявляється гранично узагальненою, гранично масштабною і гранично цільною.Г. легко і вільно користається класицистичною поетикою — і легко відступає від неї. У «Горі від розуму» не п'ять (як це покладається за законами класицизму), а чотири дії. У комедії немає рішучої розв'язки, доля героїв залишається невирішеної, усі закінчується не крапкою, а три крапками. Багато чого повинні додумати самі глядачі (читачі).

Ще важливіше загальний трагічний зміст комедії Г. У комедіях класицизму можливі трагічні почуття і колізії, але частіше всього вони знаходять більш-менш спокійне вирішення. У Г. такого вирішення немає. Чацький протягом усього ходу п'єси живе і діє з «міліоном дратувань» у серці, у тім же стані він і іде зі сцени. Не далекий окремих комічних чорт, що утягується часом в комічні ситуації, Чацький в основі своєї трагічний — і він робить комедію Г. у цілому трагічної. Але комедія, що є в той же час і трагедія,— це явище, характерне найбільше для реалізму.