ГРИБОЄДОВ Олександр Сергійович – життя та творчість
ГРИБОЄДОВ, Олександр Сергійович [4 (15).І. 1795 (по іншим даним — 1794), Москва — 30. І (11.11). 1829, Тегеран, похований у Тифлісі) — поет, драматург, дипломат.
У російську літературу ввійшов насамперед як автор комедії «Горе від розуму», хоча написав ще кілька п'єс, а також поем і віршів. Володів також даром музиканта: грав на фортепіано, органі, флейті, займався теорією музики, складав її (збереглися два вальси). Як музиканта його дуже цінив М. І. Глинка.
Народився в іменитій дворянській родині. Одержав блискучу освіту. Спочатку вдома: у нього були гарні домашні вчителі (бібліотекар Московського університету Петрозіліус, вихованець Геттингенського університету Б. І. Іон). Учився в Московському університетському шляхетному пансіоні, зі стін якого, у різний час вийшли багато хто в майбутньому знамениті поети і діячі культури: В. А. Жуковський, А. І. Тургенєв, В. Ф. Одоєвський і ін. У 1806-1812р. учився в Московському університеті, де закінчив словесний і юридичний факультети і займався на фізико-математичному. За цей час вивчив грецький і латинську мови, пізніше він навчиться перському, арабському і турецькій мовам, ще з дитинства він володів французьким, англійської, німецьким і італійським.
Найближчими друзями Г. по університеті були П. Я. Чаадаєв, Микита Мурах, Н. І. Тургенєв, дружба з який сприяла формуванню в Г. передового і незалежного світогляду. В університеті почали виявлятися і поетичні здібності Г.: своїм товаришам він читає вірші власного твору — сатири й епіграми, пише комічну п'єсу «Дмитро Дрянский», що пародіює трагедію В.А. Озерова «Дмитро Донський» і в дотепній формі зображає распрю між ученими Московського університету.
У 1812 р. Г. готується до здачі іспиту на ступінь доктора права, однак Вітчизняна війна, що почалася, з Наполеоном різко змінює його плани. Він надходить добровольцем в армію — корнетом у Московський гусарський полк. Безпосередньо у воєнних діях йому брати участь не довелося, але служба в армії дала йому новий запас вражень і, головне, допомогла ближче довідатися і полюбити російського солдата.
У 1816 р., після закінчення війни з Наполеоном, Г. іде у відставку. Поселяється в Петербурзі, надходить на службу в Колегію іноземних справ, де служать у цей час Пушкін, В. К. Кюхельбекер. Г. знайомиться з ними, а також і з іншими службовцями в Колегії, багато хто з яких — майбутні декабристи. З декабристами в Г. і тепер і пізніше — самі тісні відносини. Не можна сказати з упевненістю, чи був Г. формальним членом якого-небудь суспільства декабристів, але немає сумнівів, що його погляди на сучасне життя і суспільний пристрій близькі декабристським.
У Петербурзі Г, сходиться також із кружком, що об'єднав людей, причетних до театру. Очолює кружок драматург і театральний діяч А.А.Шаховської, до кружка належать письменники П.А.Катенін, Н.І.Хмельницький, актор І.І.Сосницький, трагічна акторка Катерина Семенова й ін.
У цей же час Г. співробітничає в журналах, пише п'єси. У журналі «Син батьківщини» публікує епіграму «Від Аполлона», у 1816 р. друкує статті «Про розбір вільного перекладу Бюргерової балади «Ленора», у якій захищає переклад П.А. Катеніна від критичних нападок Н. І. Гнєдича, що побачило у віршах Катеніна «образа слуху, смаку, розуму». Вставши на сторону Катеніна, Г. затверджує свої улюблені ідеї про необхідність природності і розкутості словесного вираження, про неприпустимість помилкової патетики і мовної манірності.
Ще в 1815 р. Г. пише комедію в одній дії у віршах «Молоді чоловіки», у 1817 р. бере участь (разом із Шаховським і Хмельницьким) у написанні комедії «Своя родина, чи Замужня наречена». У тому ж році разом з Катениним пише комедію в прозі «Студент». Вона має особливий інтерес, тому що деякі її персонажі (напр., петербурзький пан Звездов) нагадують майбутніх героїв «Горя від розуму». Узагалі всі петербурзькі комедії Г. були свого роду заготівлею, творчою лабораторією: і по мові, і персонажами, і побутовими картинами вони підготовляли головний добуток Г.
У 1818 р. Г. призначають секретарем російської дипломатичної місії в Персії. Призначення це, зовні почесне, було для Г. свого роду посиланням за участь як секунданта А.П. Завадовського в його дуелі з В.А. Шереметєвим, що закінчився загибеллю останнього. По шляху на Схід Г. заїхав у Москву. Своїми гіркими і безвідрадними враженнями він поділяється зі своїм другом С.Н.Бегичевим: «У Москві усі не по мені. Ледарство, розкіш, не сполучені ні з найменшим почуттям до чого-небудь гарному...» (Твір — М., 1953. — С. 480). Настрій Г. те саме що настрої його майбутнього героя Чацького.Виявившись у Персії крім бажання, Г., однак, і тут виявляє свої неабиякі здібності, цього разу як дипломата. Він домагається звільнення з полону і повернення на батьківщину 150 російських солдатів. У серпні 1819 р. у своєму шляховому щоденнику Г. записує: «Турботи за полонених. Сказ і сум... Голову мою покладу за нещасливих співвітчизників...» (Твір.— М., 1953.— С. 422). Усі справи свої Г. робить з великим умінням і пристрастю.