ГРИБОЄДОВ Олександр Сергійович – життя та творчість
Реалізм «Горя від розуму» виявляється й у принципах зображення персонажів. У Г. усі персонажі — характери, вірні правді життя, яскраві, неодномірні. Говорячи про відмінність героїв Шекспіра від героїв класициста Мольера, Пушкін писав: «Обличчя, створені Шекспіром, не суть, як у Мольера, типи такої пристрасті, такого пороку, але істоти живих, виконаних багатьох пристрастей...» (Пушкін A.C. Збірка творів: У 10 т.— М., 1976,— С. 178).
У своїй комедії Г. йде слідом за Шекспіром, розвиває його досягнення. Персонажі «Горя від розуму», будучи героями комедії, аж ніяк не карикатури, а точні подоби живих людей. «Карикатур ненавиджу, у моїй картині ні однієї не знайдеш»,— писав Г. Катеніну (Тівр— М., 1953.— С. 527). Ці слова Г. добре підтверджуються лгядацькими і читацьким сприйняттям діючих облич грибоєдівської комедії.
Найбільше характеризує те суспільство, що протистоїть Чацькому, Фамусов: недарма це суспільство ми називаємо «фамусовським». Фамусов — типовий московський пан початку минулого століття з характерною сумішшю самодурства і патріархальності. Він звик бути паном, ніким іншим і представити себе не може. Відтак він так упевнений у собі, так любить себе. Він займає велику службову посаду, але до служби теж відноситься по-панськи, не обтяжує себе нею. Його політичні ідеали зводяться до прославляння всього старого, устояного: йому добре живеться, і він не хоче ніяких змін. Чацького він боїться і не любить, тому що бачить у ньому бунтівника. Ідеал людини для Фамусова той, хто зробив вигідну кар'єру; при цьому для нього неважливо, якими засобами це досягнуто. Раболіпство і підлість для нього теж гарний шлях, аби він приводив до бажаного результату. У Фамусова уражає відверта аморальність понять і ідеалів. Вона тим особливо страшна, що Фамусов, як пан, має велику владу над людьми. Аморальність влади не може не бути страшною і небезпечною.
І усе-таки Фамусов, як і інші герої, не карикатура, а характер, притім неоднозначний. У ньому є розум, точніше, той рід розуму, що називається здоровим глуздом; у його судженнях укладена і правда побутової властивості — результат його життєвого досвіду. Інші його зауваження мітки, гострі (напр., з його репліки Чацькому: «Мене не зле б спроситися. / Адже я їй трохи те саме що...» і ін.). Мова Фамусова відбиває дворянське просторіччя, багато в чому живе багатство народної, що мови увібрало, у себе, хоча зміст сказаного ним для нас найчастіше далекий і неприйнятний. Фамусов, яким його створив Г., зло конкретне, живе. У його реальність віриш — і тому воно особливо плутає. Це справедливо й у відношенні Скалозуба. Скалозуб подобається Фамусову. Він порівняно холодний, але вже в чинах; зараз він полковник, а завтра неодмінно стане генералом; він надійний захисник старовини. Усе це в Скалозубі улаштовує Фамусова.
Інакше, чим Фамусов, сприймає Скалозуба Чацький. Він відзивається про нього словами, схожими на епіграму: «Хрипун, удавленик, фагот, / Сузір'я маневрів і мазурки». Скалозуб, як його розуміє Чацький (і ми разом з ним), весь у зовнішньому, по-людському не істотному, бездуховному: гучний, затягнутий у мундир, заклопотаний єдино військовими вправами і танцями. Це типовий аракчеєвський офіцер, тупий і божевільний, супротивник усякої вільної думки й освіти.
Це страшна людина. Людська подоба додає йому, зокрема, його постійні потуги на жарт; недарма Ліза говорить про нього: «Жартувати і він гаразд, / Адже нині хто не жартує?» На питання Фамусова, ким доводиться йому Настасья Миколаївна, Скалозуб відповідає: «Не знаю винуватий; / Ми з нею разом не служили». Це і є рід жарту Скалозуба (усерйоз такого навіть сама обмежена людина сказати не може). Таким чином Скалозуб жартує не раз, але його жарти не стільки смішать, скільки спантеличують. Вони занадто грубі, «солдафонські», і той хто так жартує, представляється нам дуже самовдоволеним, дуже дурною і страшною людиною.По всіх якостях характеру Молчалін теж належить до фамусовського суспільства: більш того, він пряме його породження. З першої ж появи на сцені він здається нам абсолютним нікчемністю: боїться вимовити зайве слово, охоче догоджає перед усіма, не сміє мати своєї думки, своїм головним талантом вважає «помірність і акуратність». Усі ці властивості забезпечують його дійсні і майбутні успіхи у фамусовському світі. Н.В.Гоголь писав про Молчаліна: «Молчалін... чудовий тип. Влучно схоплене це обличчя, безмовне, низьке, тихомовчки пробиваючогося в люди...» (Гоголь Н. В. Збірник творів: У 7 т.— М., 1978.— Т. 6,-С. 362).
Фамусовське суспільство представлене в комедії широко і багатовидно. Це не тільки багато основних героїв — Фамусов, Скалозуб, Молчалін і ін., але і другорядні, епізодичні.
Така, наприклад, Хлестова — важлива московська бариня, грубувата, уладна, звикла не стримуватися в словах. Вона навіть у відношенні Фамусова не може не показати своєї владності. Це не заважає їй бути дуже схожої на Фамусова: і постійним бажанням веліти людьми, і відданістю старим, віджилим устоям і порядкам.
До епізодичних персонажів великої важливості належить і Загорецький, необхідний супутник фамусових і хлестових. Він завжди готовий запропонувати свої послуги, при цьому його сумнівні моральні якості анітрошки не заважають його дружбі з хазяїнами суспільства. Хлестова говорить про нього: «Брехунець він, картяр, злодій.../ Я від нього було і двері закривав; / Так майстер прислужити...»